«Настане час і мене згадають добрим словом...»

Кожна держава має своїх видатних людей, які коронують її культуру своїми творчими здобутками. Скульптор світового рівня Огюст Роден,  у якого навчався Іван Кавалерідзе, висловив думку, що великі Майстри несуть своєму поколінню нові ідеї та нові напрямки.  До таких особистостей відноситься Іван Петрович Кавалерідзе (1887-1978) - скульптор, кінорежисер, драматург, народний артист України. Життєвий шлях відомого сина українського народу був тернистим і сповненим гірких перепитій, але його тримали крила творчого натхнення та віра у справедливість.
Ми згадуємо творчий шлях Івана Кавалерідзе у зв’язку з 130-ю річницею з дня його народження. Заради збереження імен видатних людей своєї малої Батьківщини у громадській організації «Сумське земляцтво у місті Києві» був започаткований проект «Повернення». Культурно-мистецькі заходи поступово привернули увагу до діяльності Музею-майстерні Івана Кавалерідзе,  що розташований на Андріївському узвозі у Києві. Засновниками музею було подружжя: кандидат мистецтвознавства Нона Капельгородська (1932-2005) та скульптор Ростислав Синько (1933-2010). У творчому тандемі вони зробили добру справу зі збереження пам’яті Кавалерідзе для української спільноти та й не тільки. Творча спадщина І. Кавалерідзе зайняла достойне місце в музеї, а мистецькі заходи, друковані видання поширили інформацію про українського Мікеланджело, сповіщувача історії свого народу.
За ініціативою громадської організації «Сумське земляцтво у місті Києві» (автор ідеї мистецтвознавець В. Єфремова), у 2006 році до року Грузії в Україні був втілений у життя мистецький проект «Міст дружби».  До його реалізації залучилися Посольство Грузії в Україні та Національна спілка художників України. Особлива подяка Повноважному та Надзвичайному Послу Грузії в Україні  Григору Катамадзе, аташе по культурі Зурабу Топурію, які допомогли залучити з Тбілісі грузинських художників. Творча група з 12 митців побувала на Батьківщині І. Кавалерідзе в селі Новопетрівці (колишній хутір Ладанський Роменського повіту), куди генерал Ладанський привіз декілька грузин після Кавказької війни (1817-1864). Так на Роменщині з’явилися колоритні прізвища: Цинарідзе, Чоні, Орбелані, серед яких був і дід Івана Петровича - Васо Кхварідзе.
Із часу створення громадської організації «Грузинське земляцтво у Києві» під головуванням Георгія Мепарішвілі до музею потягнулися грузини, які проживають у столиці  України. У творчих проектах брали участь грузинські художники, гості з зарубіжжя, представники Посольства Грузії в Україні. На сьогодні це вже повноводна ріка, яка наповнена красою мистецтва, любов’ю та порозумінням двох братніх народів.
Автору статті поталанило зустрітися з Іваном Петровичем у далекому 1977 році у його помешканні в Києві на вулиці Червоноармійська, 12. З нагоди ювілею свого земляка була вручена Почесна вітальна грамота від голови Роменського міськвиконкому.  Дні вшанування пролетіли миттєво, бо були присвячені обговорюванню створення на його батьківщині - в Ромнах, мистецької галереї. Ми побували з ювіляром біля пам’ятника Г. Сковороді на Подолі та у його майстерні на вулиці Філатова. Іван Петрович показував свою малу пластику з оргскла, воску. пластиліну та бронзи, листи, світлини, замальовки, рукописи, фото, які доставав з висувних шухляд свого величезного столу, пристосованого для ліплення. За нами “спостерігав”  «Дон Кіхот» - акторський образ Ф. Шаляпіна у брозі.
На жаль, час, що  минав, не працював на звершення мрії,  не просто було подолати гриф заборони. Але справедливо сказано, що вода й камінь точить... Поступово надійшла відлига, і київська родина Івана Кавалерідзе згодилася допомагати в цьому напрямку. Ростислав Синько вже був призначений директором Музею-майстерні Івана Кавалерідзе. У заходах брали участь члени Сумського та Грузинського земляцтв, приїздили шанувальники творчості з Роменщини.
За ініціативою голови Сумського земляцтва І. Рішняка, був перевезений із Ромен перший варіант монументу Т.Шевченка за проектом І. Кавалерідзе і встановлений на скульптурній алеї Андріївського узвозу в Києві. Пам’ятник став головним акцентом скульптурної галереї, задуманої Р. Синьком. Музей-майстреня став приймати хідожників з виставками з Сумщини.
 Нарешті, у Ромнах за розпорядженням голови міста П. Помарана  затвердили створення галереї і виділили приміщення у міському Будинку культури та дозвілля. Наступним етапом було наповнення галереї художніми творами, залучення до імені І. Кавалерідзе широкого місцевого загалу. Щороку земляки  привозили виставки й залишали в подарунок місту картини. Щира подяка художникам, які відгукнулися, і поступово колекція збагатилася творами таких митців, як: М.Лебідь, О.Масик, М.Нечвоглод, Т.Недошовенко, Г.Бодякова, МСамохін та ін. А поруч були картини з пленерів Гочо Дзаганашвілі, Мамуки Гордуладзе, Гії Міміношвілі. Доповнила зібрання мистецтвознавець Валентина Єфремова зі своєї власної колекції  творами М.Кононенка, М.Дерегуса, Н.Бабенцової, Ю.Шейніса, М.Хмелька, Ю.Рубашова, В.Масика.  
Сумське земляцтво подарувало тридцять екслібрисів із проекту «Час віддати належну шану», книги, скульптурні доробки. Нарешті, подолавши підводні рифи, художня галерея отримала власне приміщення у двоповерховому будинку в центрі Ромен. А поруч  - площа, названа іменем  І.Кавалерідзе, та два його монументи «Прометей» та «Звільнений  робітник», присвячені темі «Жертви революції», яку пізніше перейменують на «Герої революції». Створені могутні образи стали свідками прагнення скульптора про здійснення мрій щодо незалежності поневолених грузинського та українського народів. Тоді був переломний 1918 рік,  і ніхто не знав, що чекає молоду державу, яка взяла курс на незалежність.
І. Кавалерідзе випереджував час, недаремно його називали Майстром українського відродження. Із 1911 року скульптура й кінематограф йшли поруч у його іскрометній новаторській творчості.  І. Кавалерідзе ставили в один ряд із такими видатними режисерами, як: Я. Протазанов, О. Довженко, В. Пудовкін, С. Ейзенштейн. Світ побачив фільми: «Злива», «Перекоп», «Прометей»,  «Коліївщина» як своєрідний  літопис на шляху героїчного виборювання українським народом своєї незалежності. Новаторство І.Кавалерідзе було відзначено на державному рівні – присвоєнням ордена Червоної зірки. Прогресивне мислення, громадянська свідомість українського митця з краплиною грузинської крові були спрямовані заради своєї Батьківщині.
На будинку в Ромнах по вулиці Пушкіна 28, де Іван Петрович прожив із першою дружиною Вікторією та єдиною донькою Євгенією десять років (син Ігор загинув у Великій Вітчизняній війні), встановлена меморіальна дошка роботи народного художника України І. Макогона (1987). А гордий профіль людини, яка вистояла випробовуванням долі, неймовірно схожий з донькою, пам’яті якої встановлений надгробний пам’ятник у Ромнах (2016) від вдячного грузинського народу (автор Малхаз Буджіашвілі).
Минулого року відбувся пленер художників, які пройшлися шляхом творчої групи кіностудії  Довженка, що очолював І.Кавалерідзе в буремному 1941 році. Митець задумував сагу про народного героя Довбуша, який виборював незалежну Україну. Проект розірвала Велика Вітчизняна війна, а  Івану Кавалерідзе ще довго відгукувався полон, у якому він вимушено опинився.
 У розмові біля пам’ятника Г. Сковороді, де ми були 15 квітня 1977 року, Іван Петрович із сумом сказав, що  вірить, що настане час і його згадають добрим словом.... Час настав, про що свідчать численні публікації, творчі проекти,  виставки. Автор статті  отримала фото з дарчим написом, яке стало свідком унікальної зустрічі з самобутнім митцем, для якого нічого не було важливішим, ніж пробуджувати свідомість людей через свої геніальні пророчі твори. Недаремно монументами Івана Кавалерідзе продовжує промовляти історія українського народу, літопис якої можна простежити в самобутніх образах: Кирила і Мефодія, Ярослава Мудрого, Святослава, Княгині Ольги, Григорія Сковороди, світоча українського народу Тараса Шевченка, Лесі Українки, Артема,  Амосова, Івана Мічуріна, Льва Толстого, Якова Протазанова, Миколи Гоголя, Михайла Мусоргського, Федора Шаляпіна, Максима Рильського,  Олекси Дундича та ін..  Проміж ними є виразна портретна галерея  та сповнені драматизму, метафоричного мислення автора станкові скульптури. Серед них: «Початок», «Бунт», «Мільйон років», «Журавлі летять», «Отче наш» та ін., в яких виявилися риси експериментатора й водночас новатора узагальнено-пластичних образів із глибокою драматургією, героїко-епічним стрижнем своїх образів. 
В цих гостросюжетних стрічках розкривалися новаторські операторські знахідки І.кавалерідзе, у яких головним героєм була тема боротьби. Через свої теми він виплескував і власну біль,  що придушувала його творчий політ, але крила витримали й світу відкрився унікальний талант багатогранної людини, яка несла Прометеєве світло людям.
До ювілею І. Кавалерідзе готувалися в столиці України заздалегідь, його іменем названа вулиця на масиві Віноградар. Відбувся пленер живопису по місцях останніх зйомок Кавалерідзе-режисера в Закарпатті. Ініціатором ідеї відродження подій народного героя Довбуша став директор Музею-майстерні Олександр Юнін, а дванадцять художників створили яскраву виставку, де дихає історія. У місті Ромни назвали іменем І.Кавалерідзе площу, Центр позашкільної освіти у якому обладнали меморіальну кімнату. В Сумах відкриється виставка скульптур Кавалерідзе, створена ще у 1989 році. Бібліотеки приготували тематичні круглі столи з обговоренням життевого та творчого шляху митця, монументами якого говорить наша держава.
Президент екслібрис клубу Петро Нестеренко відібрав художників для участі в конкурсі екслібрисів «Настане час і мене згадають добрим словом». Чотирнадцять митців створили глибокі за змістом мініатюри, у яких розкрилася багатогранна творча біографія Івана Кавалерідзе, його головне покликання висвітлювати людські долі та пробуджувати в суспільстві любов до історії свого народу. Лауреатами конкурсу стали Георгій Сергеев (Київ) та Олексій Літвінов (Харків), заохочувалі нагороди надані Елеонорі Гершанович (Нюрнберг, ФРН) та Миколі Бондаренку (м.Путивль сумської обл). Захід відбувся за підтримки Сумського та Грузинських земляцтв які діють в Києві.
Серед оберегів української держави ім’я славетного скульптора, новатора українського кінематографу, народного артиста України Івана Петровича Кавалерідзе займає почесне місце. Недаремно, у 1900 році пам’ять про українського митця відзначалася на рівні ЮНЕСКО.
Музей-майстерня І. Кавалерідзе став зберігачем світогляду та творчої спадщини Майстра, місцем, де його згадують добрим вдячним словом. Творчі проекти, які втілюються в життя, збагачують українську культуру та мистецтво, сприяють зміцненню дружніх відносин  між українським та грузинським народами. Саме такою є  багатогранна творча діяльність митця, який наповнив культурно-мистецьку криницю України новаторськими здобутками та відкрив українське мистецтво зарубіжжю ще на початку ХХ століття. 
 
 
 
 
 
Валентина Єфремова, мистецтвознавець, 
заслужений працівник культури України, 
куратор проекту «Повернення».
Фото автора.