Невгомонний стоік...

Такі враження я отримала від спогадів Олександра сина Володимира Ілліча Масика (1917-1996), про батька. Незважаючі на важкі випробовування долі багатодітна родина, інвалідність після участі у Великій вітчизняній війні, та постійна боротьба за виживання, Володимир Масик залишив надзвичайно щедру художню спадщину. Твори свідчать про людину, яка безмежно любила мистецтво, раділа життю і вміла створювати особливий настрій у своїх творах. 

Сьогодні ми згадуємо Володимира Масика у зв*язку з його сто річчям. « Мої радощі, мої болі й жалі ляжуть краплинами олії на полотна..», - слова народного художника України, педагога НАОМА К.Трохименка стали програмними в творчості В.Масика. Майбутній митець розпочав свій шлях на мистецькій ниві в художній студії ім. О.Гофмана міста Конотопу Сумської області, потім навчання у 

Дніпропетровському художньому технікумі, та майстерня батального живопису К.Трохименка в Київському художньому інституті. 

«У нас дома завжди було багатолюдно, провідні митці обговорювали творчі плани, мистцькі здобутки», - розповів Олександр Масик. Час був складний творча еліта обговорювала плани на підтримку розвитку України. Художників залучали до державних проектів під час індустріалізації. Так з*явилися серії новобудов, промислових об*єктів, портрети передовиків труда. Володимир Ілліч був чудовим портретистом, вмів підкреслити внутрішній стан людини і передати глибину почуттів.Досить назвати серію творів присвячених Т.Шевченку, де образ Кобзаря переданий у всій повноті духовної величи.

Але пейзаж був його діамантом. Після численних подорожей Україною він привозив мальовничі картини в яких дихала історія, а  створені пейзажі нагадували легенди сповнені романтики. Такі картини, як «Стежка до річки», «Човни», «Копиці», весняні сади, чи «Осенне мереживо» наповнюють душу музикою кохання. Земля в картинах масика дихає спілим колосом, а березові гаї заволікають ніжністю, «Хмари над Дніпром» впливають над роздумами про сенс життя. Так величаво й задушевно написати мотив з селянами, які їдуть працювати на поле, міг тільки співець правди й добра. В.Масик будував нову державу разом з її трудівниками.

Стосовно професійної сторони В.Масика як графіка та живописця можна тільки сказати слова вдячності і за академічну українську школу та за новаторські здобутки. Чистота й виразність пастелей В.Масика неперевершена. В обігу його палітри були сотні відтінків, а вміння створити шляхетну гаму насичували твір неперевершеним настроєм. Досить подивитися на «Ранкову тишу» пейзаж створений ще у 1983 році, або «Олеандри цвітуть» 1973 року, і душа наповнюється урочистостю та радістю. 

Де тільки не був художник – вишукана Прибалтика, Крим з романтичним Гурзуфом, величне Прикарпаття, захоплюючий Седнів, Трускавець, історичний Київ. Все було цікавим молодому художнику і рибаки в Аральському морі, і робітники Запоріжсталі, й будівництво Волго-Донського каналу. Так виникла серія «Металургія», потім галерея портретів «Трудівники села». Звертався і до патріотичної теми в рамках того часу, а для втілення в життя задумів відвідав Шушенське, Казань, Ульянівськ, Москву,Кемерово, Конотоп, Косів, Владивосток,  У всіх названих містах Масик залишав свої твори у подарунок.

Окремою стезею було його відношення до Кобзаря. Знову ж таки, він подорожує по місцям пов*язаним з життям співця Мальовничої України  підсумком яких стала серія «Шевченківськими місцями».

В. І. Масик, з 1950 по 1952 рік, працював директором Київського державного училища прикладного мистецтва. В домі Масиків завжди збиралася творча інтелігенція: мистетвозавці – П.Говдя, М.Турунова, Б.Піаніда; художникижи - Ф.Недошовенко, О.Годунов, А.Казанцев, Н.Божко, О.Бабкова, Н.Альохін. Звертався до творчості М.Дерегуса, М.Шаронова, симпатизував художникам-передвижникам.  

 Великий вклад Масика у книжкове оздоблення творів провідних українських письменників. Він створив яскраві екслібриси, в яких розкрився як неперевершений майстер різця. Твори виконанні у техніці ліногравюри, ксилографії, пастелі сповнені високої майстерності й завершеності. Досить назвати портретні образи: Т.Шевченка, Л.Українки, І.Франка, В.Канівця, І.Маратова, П.Коптєлова та інш. 

 «Батько завжди привозив з відряджень книжні новинки, кераміку, писанки, витинанки, вишивку. Так у нас зібралася самобутня колекція народних творів, величезна бібліотека книг по мистецтву, каталогів, альбомів, художньої періодики. Все це спряло до творчості, збагачувало духовно. Він залучав мене до  створення експозицій в Києво-Печерському заповіднику. Працювати поруч з ним було цікаво й водночас складно. Він був невгомонним стоїком, буквально палав у творчості. Так на одному подиху було створене величезне панно розміром  у 18 кв. кв. м. «Вид на Києво-Печерський монастир ХІІІ ст..» (15 кв.м.), діорама архітектурного ансамблю Лаври ХУІІІ ст., панно «Всехсвятська церква над Економічною брамою. Південний фасад» (8 кв. м.)», -  згадував його син Олександр.  

Дійно, створені численні екслібриси, оздоблення книжок говорять про горомадянську зрілість художника, йог вміння мислити символами та образно лаконічними композиціями, глибокі знання всесвітньої історії, літератури, мистецтва.  Шанобне відношення до сповконвічних цінностей доповнювали мистецький  діапазон художника вагомими здобутками.

Протягом життя В.Масик прийняв участь у 400 республіканських, 100 зарубіжних, влаштував понад 70 персональних виставок. Бойові та трудові досягнення митця відзначені державою та зарубіжною громадськістю. Він  був активним членом Комітету захисту миру, членом Товариства дружби й культурних зв’язків України з зарубіжними країнами, кавалером орденів Червоної Зірки, Вітчизняної війни першого ступеня, нагороджений 12 медалями СРСР, та медаллю Комітету Захисту миру.

В яких би жанрах не працював художник, його впізнаєш за реалістичною формою подачі задуманого твору, глибоким психологізмом та образно-емоційним станом художніх образів. Своїм правдивим літописом життя українського народу ХХ століття Володимир Ілліч Масик увійшов у золоту скарбницю мистецької спадщини України.