Спостереження, або ода душі

Душа творчої людини завжди потребує самовираження. Скоріш за все це нагадує політ птаха у піднебесній. І чим більша висота, тим міцніші крила і крутіші віражі. Є глядач чи ні, для птаха не має значення, він змахнув крилами, та набрав швидкість...

Мабуть так сталося і з Юрієм Качкіним, який виріс у історичній місцині Буцько-Томаківської  Запорізької Січі – найранішої  з відомих січей Великого Лугу, споглядав яскраві краєвиди південноукраїнської землі, зачаровувався водою і рибальськими байками, затамувавши подих годинами стояв за спинами художників, які мешкали поруч і виходили працювати просто неба,  вивчав у бібліотеках художні секрети старих майстрів. Все навкруги нього вібрувало і кружляло кольорами, образами і таємницями пластики форм. 

Юрій став живописцем у повному змісту цього слова. Пише швидко, розсудливо, виважено й в одночасно неймовірно динамічно. Звідки сформувалося підґрунтя для складного творчого стану для роботи в умовах столиці, коли душа потребує самовираження в кольорах? Важко спрогнозувати, але не буває в житті нічого випадкового. 

Юрій диригент живописної палітри, де камертоном стає пензель чи мастихін з природнім відчуттям кольорової гами. В царині свого творчого натхнення він моделює світ через художні образи в яких вирує вишукана краса й чуйність. Саме такими є картини «Вид із Замкової гори», «Весна. Тремтіння почуттів», «Полудень в Раю» та цикл «Київ – місто квітів».

Качкін психолог, в його світогляді вирує динаміка образного бачення, коли простір вміщується в невеличкий формат, які по силі впливу бере зразу у полон. Захоплення митця передається глядачу і виникає особливий вишуканий стан гармонії та піднесення. Досить подивитися на серію картин «Київ вічний і мінливий», або серію портретів мешканців Андріївського узвозу, серед яких образ барда Валерія Вінарського.

Яким кольорам дає перевагу митець? В його арсеналі домінує срібло, саме на цих струнах виникає музичний акорд який хвилює почуття.  Але вдало грають і теплі кольори. Які так гармонують квітковим композиціям «Мальви», «Маки», або «Жовті хризантеми» що нагадує сполох веселки. Шукає чи ні автор свої мотиви? Та мабуть ні, бо на його картинах ми знайдемо знайомі куточки Києва, та  все що попадає в поле його зору.  Це можуть бути мешканці улюбленого Андріївського узвозу, друзі з яких він створює портретну галерею, або звичайний український краєвид. Але Ю.Качкін вміє підкреслити щось особливе, побачити поза кадром родзинку яка буде домінувати на його картині. Десь там проглядає Дніпро, або світяться куполи собору, чи грають свою мелодію весняні ледве тронуті зеленню стрункі дерева. Він не поспішає їх одягнути, навпаки милується мереживом гілок і насичує мотив дивним психологічним станом.  Ось чому коливання дня він вдало передає світлотіньовими градаціями в яких вирують почуття.  На полотнах митця немає нарочито побудованих композицій, скоріше це настрій миттєвості, яку він відчув і на одному подиху створив свою чарівну мелодію.  Так, асоціативно виникає картина в якій дихає історія насичена особливою романтичкою тональністю. Серія сакральних мотивів тому свідком де грають вкраплення позолоти на куполах соборів, або ведуть діалог епохи християнської доби.

Творчий імпульс митця збагачує оту неперевершену красу українського краєвиду, який відгукується у вашому серці безмежною гордістю за свою землю, приналежність своїй нації. Характерними ознаками творів Качкіна також є зосередженість на  мальовничій Україні, яку так самозабвенно оспівував Кобзар. Свідком цього є серії «Рідні пенати», «Мандри Україною».

Що шукає митець, чого прагне досягти? Спробуємо відповіді знайти в біблійних істинах. Коли Христос досяг зрілості і пішов нести благу вість людям, він став шукати послідовників, друзів. Він ставив просте запитання, чі підеш ти за мною? Збірники податків, рибалки, митники, кидали все й шли за Спасителем... Так і ми, попадаємо в полон художника, бо Юрій Качкін є носієм чистоти, світу добра і високої культури.