Зберу думки

Зберу думки…. Творчий портрет художника
Щоб ближче зрозуміти художника, його творчу натуру, уявлення, пріоритети які впливають на його життя потрібно побувати в його майстерні. Так і сталося цього спекотного літа, коли все мов завмерло в очікуванні цілющого дощу…
Наше спілкування з Вадимом Михальчуком принесло оту життєдайну хвилю, яка так необхідна творчим натурам. Розмова торкалася культури та мистецтва України і проходила в оточенні нової серії картин художника вже закінчених та щойно розпочатих. Спільних тем було безліч: Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури (яку ми обидва у різні роки закінчили), життя Київської організації Національної спілки художників  України (членами якої ми є), виставкова діяльність столиці, нові друковані видання, вклад видатних художників у розбудову мистецького іміджу України.
Сучасний мінімалізм в оздобленні майстерні, картини, смачний аромат кави, альбоми, книги з історії мистецтвознавства впливали на розмову по душам. Михальчук пройшов не простий шлях до свого творчого олімпу, підкоривши декілька напрямів у галузі образотворчого мистецтва. Нині він Почесний професор Шеньджаньского технологічного університету, доцент кафедри мистецтвознавства Національної академії керівних кадрів культури та мистецтва, кандидат мистецтвознавства, художник, колекціонер, фахівець з галерейної діяльності, художник. За цим усім щоденний наполегливий труд,  плідна творча діяльність, наукові розвідки, накопичення досвіду, формування світогляду. У 2013 році він захищає кандидатську дисертацію, через три роки отримує звання заслуженого художника України, має почесні нагороди за вклад у розвиток духовності: орден Святого Рівноапостольного князя Володимира, орден Святого Михайла Чудотворця. У  порт фоліо В.Михальчука безліч почесних грамот, подяк, дипломів.
Тепер, з огляду вдало проведених перших персональних виставок, на які він отримав благословення від керманичів Українського фонду культури Дмитра Янка та Бориса Олійника, він вільно розкриває свою душу на палітрі, впевнено демонструє свій власний мистецький стиль  здивуючи поцінувачів образотворчого мистецтва.
Тепер, коли вдало захищена кандидатська дисертація на тему «Галерейна діяльність у системі художньої культури незалежної України», створені власні розробки лекцій з основ колекціонування, музейно-галерейної практики, до його голосу прислухаються, с повагою чекають виваженого слова. Когорта дипломників під його керівництвом вже не один рік з вдячністю опановує самостійний мистецький шлях. В.Михальчуку приходиться одночасно вести декілька справ наукову, викладацьку, дослідницьку, суто практичну художника. Він куратор творчих проектів, учасник телепередач, слідкує за розвитком сучасного мистецтва, відвідує виставки, музеї, подорожує. І це не для модної тусовки, скоріше внутрішня потреба побачити все власними очима, побудувати на реальному підґрунті свою критичну думку. Таке перевантаження потребує консолідації зусиль, щільного графіка, зосередженості. У діяльності Михальчука немає плевел, все чим він займається дає плідні паростки.
Йому ніколи заздрити, а як і виникають ситуації овацій, то скоріш усього на підтримку побратимів по творчому цеху. Пріоритетами Михальчука стало все, що сприяє зробити світ кращим, а життя  щасливішим. Навіть іронія, яка наповнює його натурні постановки, створює м’яку тональність відносин між героями картин, автором та спостерігачами, про що свідчать картини «Аліна. Гордіїв вузол», «Ніжні доторкання», «Модель №197».
Незважаючи на численні новації у царині сучасного живопису, останніми роками відчувається загальне тяжіння до історичної теми, увіковічення сакральних пам’яток. Не оминула доля і Михальчука, який передає улюблені куточки столиці в тональності рафінованого естета. На мій погляд, в серії картині цього напряму, відчувається монументальність композиційної побудови, оптимізм, особлива краса. Де б не подорожував В.Михальчук, а це столиці провідних країн Європи з галереями наповненими шедеврами світового рівня, інтригуючи міста Китаю, Шовковий шлях якого пересікся з Чумацьким у Києві, його магнетизує рідна Україна і все що з нею пов’язане. Мабуть тому на творах художника, від всеосяжної величі Карпат до унікальних сакральних пам’яток столиці, все дихає життєдайною енергією і любов’ю. Він гостинно  запрошує глядача до діалогу, пропонує відчути красу, пошукати істину, знайти компроміс. 
Живописна палітра художника з притаманним лаконізм спрямована на розкритті теми. Дійсно, справедливо сказано у Євангелії від Матвія від того чим наповнене серце говорять уста. Відповідь нам дають картини, у яких з  притаманним митцю лаконізмом народжуються інтригуючи сюжети - «Київ. Будинок Барона», «Софійська площа», «Готель «Салют», «Будинок з химерами».  Твори не тільки віддзеркалюють знакові події столиці, вони спонукають заглибитися в історію, відкрити приховану таємницю. Згадався вислів Козьми Пруткова – «дивись в корінь». Пріоритетами Вадима Михальчука стали теми по збереженню історичних пам’яток, коливання природи, прославлення юності, жіночої краси   та неймовірному бажанню здивувати, вразити глядача. Інколи його величність Муза промовляє через призму іронії, навіть гротеску, що надає творам художника вибухової енергетики. 
Вадим Володимирович вважає, що мистецтво відігріває особливу роль у формуванні прогресивного суспільства. Візуальна масова культура   створює підґрунтя для виховання художніх смаків, впливає на розвиток естетичних та етичних навиків. На запитання чому незважаючи на досить негативну дійсність, у нього переважають світлі кольори елегійність, відповідь я отримала з того оточення у якому знаходилася. Книги по історії, літературі, культурологічного напряму, безліч каталогів з дарчими надписами відкривали пріоритети хазяїна майстерні. Вадим Володимирович поділився у розмові, що останнім часом його приваблює Микола Гоголь, Достоєвський, Ярослав Гашек. Як ніколи блискучі висловлювання із «Нотаток божевільного» дають відповіді на сучасні проблеми у суспільстві. Земля крутиться во своїй осі, час повертається а з ним повертаються і проблеми. Потрібно все це осмислити, а процес перезавантаження свідомості з розкриттям правди з минулого свого народу не простий, тому приходиться шукати компроміси. 
Дійсно, ми вибороли незалежність, але не зуміли направити її у належне русло, і як наслідок топчемося на роздоріжжі, шукаючі в історичному минулому свого народу допомоги та порятунку. На цьому шляху ми загубили щось досить важливе – духовність, як на ступені виховання наших дітей, молоді, так і загального суспільства взагалі.  Тому В.Михальчук став на шлях створення свого культурно-мистецького простору у якому вирує правда, краса та життєдайна енергія.
У зв’язку з тим, що творча та наукова діяльність вузу де викладає Михальчук органічно пов’язана з діяльністю міжнародної мистецької спільноти, він активно залучився до творчих поїздок закордон: Хабрін та Даомин (Китай), Алмати  (Казахстан). У численних подорожах художника я знайшла ключ  його натхнення – нові зустрічі, нові враження, накопичення досвіду, які стали доброю комбінацією для творчих ідей.
 Микола Гоголь стверджує що немає найвищої насолоди людини, ніж насолода від творчості. Тому Вадим Михальчук прислухаючись до свого кумира доводить, що важливо дивитися на працю рук своїх із задоволенням, перетворюючи оточуючий світ на краще…
 
Валентина Єфремова мистецтвознавець, заслужений працівник культури України.
Світлини власність В.Михальчука