Статті

«Українські візерунки»

Є художниці в творчості яких вирує дивна духовна гармонія. Так і у Світлани Аношкіної, яка мов би створена для того щоб прикрашати життя, розкривати людські душі, навчати інших бачити красу в буденному. І це їй вдається, в цьому можна вдосконалитися побувавши на виставці «Українські візерунки», що відкрилася в київській галереї «Митець». Понад п’ятдесяти робіт красномовно демонструють живописні якості художниці, яка вміє створити картину музейного рівня. 

Двадцять п’ять років творчості солідний стаж для кожного митця, а для Аношкіної це й свідоцтво участі у престижних Всеукраїнських виставках, Міжнародних проектах, численних пленерах. Художниця учасниця понад 70 виставок, а її твори знаходяться в престижних картинних галереях, музеях приватних колекціях Європи, США, Ізраїлю, України, Росії. С.Аношкіна лауреат премії ім. Дмитренка, нагороджена Подякою Верховної Ради України за участь у виставках «Україна духовна», дипломом спілки художників Молдови «За доброчинну діяльність».

Світлана Аношкіна тримає свій пензель на доленосному пульсі життя України, досить назвати її участь у Міжнародному творчому проекті «Золотий фонд нації. Україна. Європа. Світ» який стартував у 2014 році. Цей патріотичний захід відбувся на підтримку європейського вибору України і засвідчив чимало імен, які дійсно прославляють українську національну спільноту. 

Такі живописні полотна як «Сонячний день. Снов», «Пейзаж з березами. Седнів», «Яблуня цвіте» підтверджують неповторну красу мальовничої України, яку так палко любив і прославляв співець українського народу Т.Г.Шевченко. Дороги які зображує Аношкіна красномовні, вони ведуть або до батьківської хати, або у хлібне поле чи околиці села з рясним врожаєм. Співає душа в цих картинах бо створена пензлем вдумливої художниці, яка вміє показати красу роботящого люду, а теми із звичайного життя наситити  музичним настроєм. 

Як зазначила директор галереї «Митець» Ганна Лавреха творчість Світлани Аношкіної помітне явище в українському живопису. Ця думка підтверджує й те, що художниця взяла все найкраще від свого вчителя, наставника народного художника України Віктора Пузирькова (1918-1999). Навчання у престижному Художньому інституті (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) не тільки надало високого фахового рівня Світлані, а й вивело на свою мистецьку стезю, в який сформувався власний живописний стиль з особливою прозорою палітрою яка надає картинам чуттєвості та романтичності. Ось чому пейзажі, портрети, натюрморти створені Світланою Аношкіною це своєрідний життєвий літопис в якому вирують почуття. Досить подивитися на такі роботи як «Садиба гетьмана Розумовського в Козельці»,  «Вихід с храму» чи «Золота осінь в старому парку».

Серія портретів свідчить про прагнення художниці зазирнути в душу людині і передати через погляд, вдалий ракурс внутрішній світ портретуємого. Саме такими є картини «Художник Кравченко», «Портрет Любові Літвенчук», «Живописець Петро Зикунов», «Портрет чоловіка» чи красномовна розповідь про творчість художника-модельєра Людмили Тесленко. Хвилююча серія портретів з зображенням сина Івана в оточенні морських хвиль або в капелюсі, сповнених любові та душевності. Романтична чуйна душа мисткині відкривається в картинах «Ніч яка місячна…», «Седнівські візерунки. Трояндовий кущ», «Прогулянка старим містом», «Чеське містечко Хуст». Кожна з представлених робіт свідчить про монументальне бачення художниці, вміння передати історичні факти, бачення краси в навколишньому світі.

Живописна палітра Світлани Аношкіної світла, сповнена хвилюючих нюансів, які надають полотнам дивного світлоносного простору. Дивний стан музичного наповнення відчувається в квітах «Жоржини біля вікна», «Цінії», «Магнолія». Художниця вміє не тільки створити яскраві самобутні композиції а й наситити їх ніжними почуттями та гарним настроєм. 

Художницю привітали заступник голови Київської організації художників Наталія Кохаль, заслужений художник України Петро Зикунов, голова секції живопису КОНСХУ заслужений художник України Іван Пилипенко, кінорежисер Максим Паперник, учениця С.Аношкіної художниця Анна Черепаня  та ін..  Згадали прекрасну творчу школу яку пройшла Світлана Аношкіна в майстерні народного художника України В.Пузирькова. Вчитель зумів передати своїй учениці відповідальне відношення до живопису, вміння внести жанровість у композиційну побудову, насити картини багатоплановим рішенням яке надає обраним темам монументальності. 

Виставка засвідчила, що художниця має своє мистецьке обличчя, виразну реалістичну манеру живопису. В її роботах дихає мальовнича Україна, тому не даремно була проголошена пропозиція  висунути С.Аношкіну на звання Заслуженого художника України. 

Такі виставки як «Українські візерунки» свідчать що ми єдина нація, народ який вболіває за своє, українське, оспівує національну ідентичність і наповнює оточуючий світ добром та любов’ю.

_________________________________________________________________________

ЗНАЙ НАШИХ!!!

Спраглому дам даром води живої…

Творчі жнива 2016

_____________________________________________________________

Творчість упродовж двох століть

_____________________________________________________________

"Рідні та різні"

Виставка з такою назвою відбулася нещодавно у галереї «Митець», а її організатором стала Секція критики та мистецтвознавства Київської організації Національної спілки художників України. Наталія Снарська, куратор проекту, розповіла про творчий задум, де червоною стрічкою проходе тема родинного спадкоємства у мистецтві. На цей раз - це плідна мистецька династія чотирьох поколінь, починаючі від народного художника України Євгена Всеволодовича Волобуєва та його дружини - заслуженої художниці України Олени Нилівни Яблонської, їхніх дітей Євгена та Наталки, онуків Дар’ї Єпіхіної, Соні Атлантової, та правнуків Данила Трінеєва та Германа Кліменка. 

Експозиція побудована так, що глядач може прослідкувати розвиток мистецького періоду України починаючі з тридцятих років минулого століття до сьогодення. Концепція проекту - це спроба з’ясувати, яким чином відбувається формування творчої особистості в художній родині, який відбиток накладає мистецьке оточення на життя та творчість. Постільки діти та онуки художників ростуть в особливому творчому середовищі, то чи можуть вони обирати власний шлях, чи це вже своєрідна приреченість слугувати мистецтву?  А якщо так, то яким чином продовжувати, як знайти свій шлях своє творче обличчя? 

Виставка дає відповіді на ціле коло запитань і демонструє, що в кожного з представлених авторів сформувалося своє бачення світу, свій досвід і свій талант. Виразна форма, яскраві кольори в роботах О.Яблоньскої, м’яке світло картин Є.Волобуєва-старшого створюють своєрідне підґрунтя для осмислення та трансформації творчого мислення їхніх нащадків. 

Творча династія Волобуєвих-Яблонських це яскраве сузір’я в культурно-мистецькому середовищі українського народу. Художні здібності були прищеплені батьком родини Нилом Олександровичем Яблонським. Цілу школу українського живопису створила народна художниця України Тетяна Нилівна Яблонська, сестра Олени Нилівни. 

Від покоління до покоління передавалося осмислення оточуючого світу через художні образи, яке і створило оте вагоме підґрунтя, на якому розквітав талант кожного з цієї родючої творчої родини. 

У своїх спогадах Н.Волобуєва окреслила самобутній осередок сім’ї, який сформувався на принципах взаємної поваги та любові та самовідданого слугування мистецтву. Благословення нести красу в життя, сповідувати споконвічні гуманні цінності стали притаманними кожному з цієї унікальної родини. «Все у нашому побуті було впорядковано творчості. Буденності у нас не було, у всьому оточенні ми звикли бачити красу, щось особливе. Тому кожна річ мала цінність, зберігалася як реліквія, і тільки набирала вагу з роками. Мама була фахівцем у оздобленні дитячих книжок і прекрасним педагогом», - розповіла Наталія Євгенівна.

Дійсно, представлена графічна серія робіт О.Яблонської передає, якими цінностями жила родина. А вони, прості і, водночас так важливі, – це родинний затишок, любов до дітей, турбота один до одного та вміння бачити красу у буденному оточенні. Такими є представлені малюнки власних дітей, де вони читають, бавляться, малюють: «Маленька Даша», «Туся на коні», «Женя з гітарою», «Брат і сестра»,  «Женя з вантажівкою», «Діти малюють». 

А ось твори онуків, для яких прості мотиви з дачного життя перетворюються у цілі оповідання з життя дружньої родини.  Летять у світ «Білі птахи» Софії Атлантової, хвилює своїм теплом «Портрет бабусі» Дар’ї Епіхіної, красномовно розповідає про затишок «Бабусіна дача» Германа Кліменка.  Доповнює експозицію декілька творів Н.Волобуєвої, де відокремлюється її «Автопортрет». Художниця присвятила своє життя іконопису, і відома сучасному глядачеві персональною виставкою творів присвячених темі АТО. Приємно вражає несхожість, особлива родзинка, притаманна кожному автору.

Наталія Євгенівна розповіла, що для цієї виставки були підібрані роботи, які створювалися в родинному оточенні, інколи в гострій для художника ситуації. Особливо це стосується автопортретів. Писати портрет іншої людини (з якою не пов’язаний родинними відносинами), з одного боку, - простіше, а з іншого, – неабияк важче. Тут потрібна особлива делікатність, інтимність душевних взаємовідносин. Наважитися на створення портрету своїх рідних не так просто, бо творчий авторитет батьків стає перешкодою до власного художнього процесу. 

Але представлена виставка показує як з генами людина отримує не тільки творчі здібності, водночас формується яскрава індивідуальність. Саме такими  є кожне покоління рідних, але різних художників династії Волобуєвих- Яблонських. Так, зберігаючи родинні цінності та створюючи власні творчі надбання, кожен з представлених засяяв своїм світлом на творчому Олімпі української культури. 

На виставці немає парадного пафосу, навпаки - автори запрошують зануритися у специфічну атмосферу буденного життя, де живопис переплітається із побутом, створюючи водночас особливий стан довіри та сердечності.  Міцні родинні відносини, любов до мистецтва та слугування українському народу притаманні цій дивовижній родини митців. І якщо говорити про незалежну Україну, про оту українську національну спільноту, яку ми виборюємо, то потрібно орієнтуватися на такі родини, бо саме на них тримається шляхетність та порядність істинного українства.

____________________________________________________________________

Художні образи незалежності

___________________________________________________________________

«Прислухайтесь, іде розмова…»

   

_________________________________________________________________________

«Знищені імена повертаються»

__________________________________________________________________________

Пристрасті за натурою 

________________________________________________________________

З любов’ю до рідного краю

  "Мiж хатками"

  "Козак i наречена"

   "Декоративна"

  Подружжя Цюпків

____________________________________________________________________

Святині православ’я у Фонді культури

  "Єрусалім, храм Святої Магдаліни"

  "Закарпаття Русичів храм"

  "Успенський собор"

  С.Лосицький з дружиною

  Відкриття виставки

______________________________________________________________________

Відгомін історії

Разом по життю

«Ми поклик роду чуємо здалеку…»

Андрій Кубах

У місті Ромни Сумської області в приміщенні центральної бібліотеки ім.Антоненко-Давидовича відбулася презентація книги Валентини Єфремової «Разом по життю». Так, у колі земляків, згадали творчий шлях Валентини Олексіївни мистецтвознавця, журналіста, заслуженого працівника культури України, голови правління Роменського відділення Українського фонду культури, члена правління г/о «Сумське земляцтво у місті Києві». 

Через відео-показ перегорнули сторінки творчого життя своєї землячки за роки незалежності України. Почалося все з поїздки до художника Івана Цюпки (1926-2008) у село Погреби Роменського району. Доручення голови Роменського земляцтва І.М.Рішняка мало плідне продовження – вихід книги «Художньо-мистецька спадщина Сумщини», численні творчі проекти, пленери, виставки, презентації. А створена секція художників з Сумщини «Мистецька світлиця» при громадській організації «Сумське земляцтво у місті Києві» поєднала мальовничі райони Північної Пальміри зі столицею України. 

Колектив бібліотеки на чолі з директором Н.М.Росовою створили справжнє свято в якому було місце і спогадам, і подарункам і побажанням. Головне, доброзичлива атмосфера спонукала до подальших планів на співпрацю, створення художньо-мистецького та духовного простору для майбутнього.  Ведуча зустрічі  провідний бібліограф В.І. Сологуб, зробила акценти на главах книги, так присутні дізналися про біографію своєї землячки, її творчі публікації, яких понад 500, відкрили нові імена художників та згадали своїх, місцевих.

Вступні статті до книги написані народним художником України, лауреатом Національної премії ім.Т.Шевченка М.І.Стороженко (1928-2015), та заслуженим діячем мистецтв України, членом-кореспондентом Української академії архітектури, мистецтвознавцем Д.Г.Янко. «В книзі надруковані праці В.Єфремової про художників з яким вона працювала пліч-о-пліч певний час. Все своє життя мисткиня присвятила мистецтву, працювала на адміністративних посадах, займалася педагогічною роботою, пропагувала культурно-мистецьке життя України не тільки в своїй державі, а й далеко за її межами. Через фактичні матеріали автор намагалася дати оцінку ролі мистецтва в розвитку суспільства», - розповів М.Стороженко.

Кольорові ілюстрації доповнюють видання світлинами з трьох блоків: громадське життя В.Єфремової, творчі проекти, картини художників. Глава з автографами поєднана висловом Й.Дудки «Зваж на все нікого не забудь…». Першим є автограф Івана Кавалерідзе датований 1977 роком з написом «Валюше родной духовно с первого взгляда. С глибоким уважением І.Кавалерідзе». а зустріч з видатним скульптором, спонукала до створення в рідному місті художньої галереї його імені, яка відкрилася за рішенням міськвиконкому у 2000 році. 

Микола Стороженко оцінив громадські діяльність В.Єфремовї словами: « - …поводирю духовного і мистецького спрямування в діяльності славного «Сумського земляцтва». Тепло і пульс Вашого серця віддане культурі України і людям.» Педагоги, художники, актори, поети, видатні земляки створили красномовну панораму творчих уподобань автора. 

Серед видатних імен художників пріоритет надається сумчанам та друзям митцям з яким створювали виставки, пленери. Згадала М Троценка, М.Самохіна, І.Роженка, В.Зосенка, Н.Кізенка, С.Півторака, О.Федька, Н.Полуян-Внукову та цілу плеяду з інших районів Сумщини – Ю.Майнуйловича, О.Масика, Г.Бодякову, Г. Ягодкіна, М.Лебідя, Т. Мельнічук, Г.Сергеєва, Т.Ціун, Л.Логвин, О.Садовського, О.Набоку, О.Поліщука, С.Кривенка, М.Нечвоглода та багатьох інш. Провідні виставки В. Бовкуна, А.Тартаковського, Т.Ягодкіної, Г.Ягодкіна. І.Черниша, П.Печорного, Г.Носенко, Т.Недошовенко тематичні проекти з Криму, Волині, Львівщини, Сумщини, дитячі конкурси, заходи пам’яті М.Макаренку, І.Кавалерідзе, ювілеям Київської організації Національної спілки художників України, Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури України мали місце в цьому збірнику.

Так створився своєрідний літопис культурно-мистецького життя столиці України та сивочолої Сумщини. Книга має свої пріоритети та свої недоліки друкарського рівня, тому завершується праця над перевиданням з доповненнями за останні плідні роки видавничої діяльності В.Єфремової.

На зустрічі були активісти Роменського відділення УФК на чолі з виконавчим директором В.Стрельченко, Ф.Одягайло, О.Малко, директор ЗОСШ №2 ім.А.Йоффе Л.Скрипка, інженер-програміст бібліотеки А.Дудка, провідний методист О.Дудка, краєзнавець Г.Діброва, поети А.Кубах та О.Ластівка, які присвітили своїй землячці вірші.  Вітання та «Подяку» за активну життєву позицію, вагомий особистий внесок у збереження та пропаганду культурно-мистецьких надбань міста, почуття любові до рідного краю від голови міськвиконкому С.Салатуна, передала начальник відділу культури міста Т.Баляба.

Захід відбувся в земляцькому колі де присутні насичувалися творчою енергією та красою. Справедливо написав місцевий поет Андрій Кубах у  збірнику главі «Чумацький шлях» - «Ми поклик роду чуємо здалеку, Як відблиск у прозорості криниць. І пролечу крізь терні й небезпеки, До джерела з якого пив колись…». Тож нехай батьківська родинна криниця й надалі благословляє нащадків на добро, творчість, теплі людяні відносини.

Я сам не зміг би купити ці твори

__________________________________________________________________

На славу України

Запрошуємо відвідати виставку творів із лозоплетіння, які прикрасили ландшафт природного парку в історичній частині Києва на Пріорці. Серед екзотичних дерев,  а їх понад ста різновидів, створився дивний оазис, у якому поєдналися самобутня природа, що наповнена фітонцидами хвої, пахощами трав і квітів та рукотворні загадкові арт-інсталяції.
Самобутня краса ландшафтів на Пріорці створювалася століттями, про що свідчать Інтернет-інформаційні джерела. У цьому краї бувала княгиня Ольга, коли проїжджала в свою резиденцію в Вишгород. Тут проживали католицькі ченці домініканського ордену. Відомо, що саксонець Вільгельм Кристер придбав 40 десятин землі на цих мальовничих пагорбах із підземними ключами цілющої води. Поступово територія заповнювалася озерами, ставками, фруктовими садами, виноградниками, бахчовими плантаціями. Відомо, що Т.Г. Шевченко під час свого другого приїзду до Києва жив на дачі родини Лободи. Свідками цих подій є березовий гай,  велетень-дуб  та хата, де зупинявся Кобзар.
За підтримки директора Національного еколого - наукового центру учнівської молоді, який цього року святкує своє 90-річчя, доктора педагогічних наук Володимира Вербицького і відбувався міжнародний пленер «Діалог з природою-2015».   Команда професіоналів під керівництвом організаторів проекту: членів Національної спілки художників та Спілки дизайнерів України Володимира Балибердіна і куратора заходу Галини Дюговської активно працювали протягом десяти днів. З ранку до пізньої ночі народжувалися та втілювалися в життя нові ідеї, відбувалися зустрічі, майстер-класи. Вісімнадцять художників ділилися таємницями з різних видів декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва.
Дендропарк наповнився оригінальними інсталяціями, арт- об’єктами,  якими фахівці прославляли українське мистецтво. Слід зазначити, що вони були  різних спеціальностей: керамісти, флористи, ювеліри, мистецтвознавці, художники, фотографи: Євген Маслій та Вікторія Білосвітова, Олеся Дворик-Галік, Галина Дігас, Зінаїда Лугова, Наталія Гончарова, Анна Оксимець, Ігор Балибердін, Ганна Матейко, Тетяна Пранчук, Андрій Кириченко, Єлизавета Портнова, Валентина Єфремова. Катерина Гончар, Юлія Яворська, Яна Жорна.
Головною героїнею стала гілочка лози -  животворяща й лагідна для обробки з необмеженими можливостями для фантазій. Дерева, галявини перетворювалися в місця історичних подій,  перекидаючи місток з минулого в сучасність. Сюжети арт-інсталяцій простежували історію українського народу на шляху виборювання своєї ідентичності та незалежності. Складні творчі задуми свідчили про глибокі знання художників, фаховий рівень та любов до своєї землі. Так Є.Маслій та В.Білосвітова озброєні глибокими знаннями та філософськими роздумами над долею України створили арт-інсталяцію «Голос предків. Арт-об’єкт «Мій «Хронос» не просто загадкова назва, яка спонукає глядача дізнатися про історію одного з героїв Греції, це можливість відчути мінливість часу та його коло обіг», - поділився учасник пленеру І. Балибердін.
Творчий дует А.Кириченка та Є.Портнової вразив своїм виразним витвором «Потяг». Енергетична напруга коронувала цей арт- об’єкт, який органічно підкорював простір. Ю.Яворська запросила у світ вірування наших предків, створивши об’ємну інсталяцію у вигляді восьмикутника «Алатир»,  символ Всесвіту з центральним образом сонця.
В таємничі кодові знаки Трипілля занурилася Г.Дігас, яку цікавить «гармонія усього живого». Вона розповіла що останні роки вивчає історію нашого народу і це не тільки надихає її до створення нових образів, а й допомагає пережити випробовування, які випали на долю нашої держави. Мальовнича загадкова робота під назвою «З минулого у майбутнє» -  своєрідний перфоменс сповнений особливої магії вірувань наших предків, парить в повітрі між деревами та запрошує до діалогу.
Оригінальне вирішення художнього образу «Паростки» знайшла О.Дворак-Галік. Свою просторову композицію «Володарі лісу» Г.Матейко присвятила пам’яті батькам. В.Єфремова спробувала створити образ добра та здійснення мрій звернувшись до вірша Бориса Олійника «Мати сіяла сон». В арт-об’єкті з образом веселки домінують кольори українського прапору.
Програмною роботою пленеру став монументальний витвір під назвою «Матамофози верби», в якому проявилася творча майстерність Г.Дюговської та В.Балибердіна. Величний зріз вікового дерева, набув філігранності ювелірного витвору, а могутнє плетення різнокольорових гілок верби надали твору особливого магнетизму сповненого простору для роздумів.
Партнерами проекту були: Національний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді, Журнал "Ландшафт і архітектура" (головний редактор О.Камоликова, творче об’єднання "Світлина" яка діє при г/о "Жінки України", очільник Л.Петрова; «Сумське земляцтво у м. Києві» (голова І. Рішняк, виконавчий директор І.Родченко), Український Фонд культури (голова правління Б.Олійник), культурний центр «Сан» (директор А.Калмацька), г/о «Світ добра» (очольник Г.Михайлова), Видавничий Дім «Справи сімейні» (головний редактор А.Лесів), Український Центр сучасного мистецтва; Всеукраїнський Альянс Бійців та Волонтерів АТО (О.Касьян).
На презентації проекту відбулися майстер-класи з виготовлення журавликів миру майстра орігамі Саомі з Японії, ознайомлення з колекцією «Мамина хустка» Людмили Грабовенко, плетіння маскувальної сітки для батальйону «Азов», передача майстерності  дітям та молоді. Проект відбувся за власним коштом учасників, які своєю творчістю намагалися бути корисними  Батьківщині.
Учасники пленеру "Діалог з природою-2015", поєднані любов’ю до мистецтва, під рясним дощем слухали концертну програму за режисурою заслуженої артистки України Світлани Мирводи, були освячені звуками бандури Віталія Гурнака, що прославляли Україну.

Фото Андрія Кириченка:

1. "Голос предків" В. Білосвітова та Є. Маслій;
2. "Потяг" Л. Портнова та А. Кириченко;
3. "Метаморфози верби" Г. Дюговська та В. Балибердін;
4. "Задзеркалля" Н. Гончарова;
5. "Супровід" Г. Оксімець.

Валентина Єфремова мистецтвознавець,
заслужений працівник культури України,
лауреат мистецької премії ім.П.Білецького
 

________________________________________________________________________

Життя і сонце

У рамках мистецького проекту «Родина. Творчість. Україна» відбулася родинна виставка сім’ї Ягодкіних і Носенко «Життя і сонце». Нещодавно в київській галереї «Соборна» було представлено понад п’ятдесяти  картин поєднаних сонячним настроєм.
Історія свідчить, що завжди в буремні часи зростає почуття національної свідомості, виникає хвиля пробудження духовності, патріотизму, любові до рідної Батьківщини. Саме такою і є виставка художніх творів родини київських митців заслуженого художника України Генрі Ягодкіна, Ганни Носенко, Тетяни Ягодкіної. Концепцією виставки , яка увібрала в себе українську тему, став отой дивовижний дух краси нашої мальовничої землі, напоєної світлими росами, оспіваної у баладах лірників, що закарбована в їх поетичному слові заради незалежної та щасливої долі нащадків. Ви знайдете у краєвидах щось особливе, дороге серцю, у кожній квітці - оберіг, у сюжетах свої, кодові знаки, відчуєте цілу епоху української історії, яку так щедро відтворили художники. На полотнах митців співає, розповідає, благословляє та запрошує гостинна Україна, коронована святим словом Кобзаря: «І все - то те, вся країна повита красою. Зеленіє вмивається дрібною росою».
На картинах заслуженого художника України, професора Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури Генрі Ягодкіна можна побачити різні жанри живопису. Особливу перевагу художник надає тематичній картині, в якій допитливо поновлює та розробляє тему величної, праарійської культури за міфологічним епосом слов’ян. Провідний напрямок художньої роботи живописця - живе, безпосереднє спілкування майстра з природою у всіх її проявах. У своїй творчості Г.М. Ягодкін дотримується реалістичного напрямку живопису з врахуванням досягнень імпресіонізму, перш за все українського. Зокрема, його пейзажні цикли присвячені багаторічному вивченню та зображенню регіонів України, таких, як Карпати, Крим, Середнє Подніпров’я. Пейзажі відрізняються натхненним зображенням різних пір року, поліхромним показом нюансів. Особливо складними і водночас досконалими є зимові мотиви, які мають особливу хвилюючу сріблясту гаму, притаманну тільки пензлю Генрі Ягодкіна. Художник сміливо суміщає в одній роботі два жанри: натюрморт і пейзаж, що наповнює його твори простором, надає їм особливої змістовності та привабливості.
Лейтмотивом творчості Г.М. Ягодкіна є створення позитивного відношення до життя, наповнення почуттів романтичними враженнями та хорошим настроєм. «Мені приємно дарувати людям відчуття щастя від самого існування на Землі», - стверджує автор. Саме такими є картини «Урочиста осінь», «Купальський букет», «Кримський вечір». «Натюрморт з трояндами».
Для Ганни Носенко, архітектора за освітою, притаманне професійне володіння вишуканою технікою пастелі.  Це її царина, де привалюють світло дайна тональність, вишукана кольорова гама, яка передає почуття мисткині. Питливе око художниці фахово підкреслює красу квітів, побачений пейзаж, оригінальний мотив з архітектурною спорудою. Тому картини закликають до діалогу, викликають особливу душевність, замріяність. Художниця запрошує в свій світ прекрасного, де є місце спогадам дитинства, батьківської хати, безтурботної юності. Про що й стверджують картини «Вечірні промені», «В стилі кантрі», «Бабусина капуста», «Вільне небо України».
Художниця має архітектурне бачення натури, вона сприймає світ як логічну конструкцію, гостро відчуває й передає головне, найсуттєвіше в навколишньому світі, підпорядковує простір картини єдиному композиційному вирішенню, що нагадує сучасну  інтерпретацію глибинної філософії стилю конструктивізму. «Настрій, емоція – головне, заради чого має сенс торкатися чистого паперу «чарівними паличками» пастелі», - вважає Ганна Носенко. Живописна легкість створює особливий романтичний стан, в якому красномовно промовляє музика почуттів. Такі картини створюють особливу гармонію, діють як оберіг родини, їх хочеться мати в себе дома.
Тетяна Ягодкіна випускниця Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури (майстерня народного художника України О.Лопухова), художник-живописець, дослідник, викладач. Талант мисткині розкривається через дивовижні художні образи - свідки високої професійності. Її картини сповнені життєдайної енергетики, питливого відношення до оточуючого світу. Приваблюють картини раннього періоду творчості «Хата у Переяславі», «Осінь у Гурзуфі», «Літній букет», «Плоди нашого саду».
Живопис Тетяни Ягодкіної вирізняється емоційно-яскравими акордами кольору, лаконічно-монументальними композиційними рішеннями. Картини Тетяни стильні та сучасні, приваблюють несподіваними акцентами, в яких розкривається сюжетний задум. Оригінальне поєднання різних за структурою та фактурою фарб породжує нестандартні, життєдайні твори, в яких технологія підкоряється кольору та формі.
Загалом виставка випромінює особливий український дух, де вирує гімн життю, прославляється мальовнича природа, історія та рідний край. Ми потрапляємо в світ добра, сонячного проміння, освячуємося шляхетністю та любов’ю. Дійсно, Україна щедра на родинні творчі династії. Саме вони є світочем української культури, зберігачами самобутнього українського мистецтва. Родинна виставка Ягодкіних-Носенко дарує не тільки оптимістичний настрій, а й сприяє вихованню художніх смаків, впливає на формування художньої української школи.  
На презентації були вручені подарунки гостям, які простежили свій родовід, чимало цікавого дізналися про родини Петра Зикунова, Олександри Якімчук (Сингаївської), Олени Курило. Почули вітальне слово від член-кореспондента Національної академії мистецтв України, доктора архітектури, зав кафедрою міського будівництва і архітектури КНАУБА, автора генплану міста Києва Миколи Дьоміна. Надія Шевченко висловила слова вдячності від голови правління громадської організації «Федерація жінок за мир у всьому світі» Тетяни Коцеби. Щиросердні вітання та подарунки передала авторам виставки від голови г/о «Сумське земляцтво у місті Києві» Івана Рішняка, виконавчий директор організації Ірина Родченко.

Для втілення проекту в життя поєдналися галерея «Соборна», Київська організація Національної спілки художників України, Український фонд культури, г/о «Сумське земляцтво у м. Києві», Міжнародна організація «Федерація жінок за мир у всьому світі», видавничий Дім «Справи сімейні».

Валентина Єфремова мистецтвознавець,заслужений працівник культури України,
куратор проекту «Родина. Творчість. Україна»

_______________________________________________

Про проблеми декомунізації
розмірковує Народний художник України  В.М.Прядка

Як стало відомо з пресс-служби Київської міської державної адміністрації  у  відповідь на запит УНН було опубліковано перелік з 34 об»єктів з комуністичною символікою, що підлягають демонтажу, або просто знищенню.

Даємо пояснення членам  високопоставленої комісії, що уклали список на знищення цих творів.У 1975 р. Київською міською держадміністрацією було видано завдання: на 6  торцях будинків по проспекту Перемоги № 17-27  відобразити історію м.Києва.

Авторами були розроблені ескізи тематичних композицій, серед яких на будинку № 21 була реалізована «Симфонія праці» /авт.В.Ламах, Е.Котков/ та на буд.№ 23 композицію «Війна і мир» /автори І.Литовченко, В.Прядка/. В цей час на рівні 2-х поверхів до будинків було прибудовано торговий блок, що  невдало  перекриває зображення на панно. Художники припинили подальшу роботу. Але у 1982 р. було знову видано завдання на завершення оздоблення  фасадів цих будинків № 17, 19, 25, 27.

Художники, враховуючи  прибудований  торговий блок, розробили  орнаментально-символічний  варіант цього комплексу:
1. Композиція на будинку № 17 символізує глибину коренів м.Києва з Трипільських  часів /джерело: орнамент трипільської кераміки /автори І.Литовченко, В.Прядка/.
2. Композиція на будинку № 19 символізує культуру Київської Русі /джерело:  тератологічний орнамент звіриного стилю з давньоруського Євангелія. Автори І.Литовченко, В.Прядка/. У      переліку творів мистецтва, призначених на знищення названі, як абстракція у вигляді сферичних /кола/ та квадратних площ.
3. Композиція на будинку № 25 символізує створення держави УРСР /джерело: орнамент – символічна вставка з роботи Г.Нарбута «Рука з гілкою», всередині якої Серп і Молот /автор Е.Котков/. Я що  ще могло бути в ту історичну реальність?
4. Композиція на будинку № 27 символізує науковий потенціал Києва: тогочасний герб Києва /квітка каштану/  у сяйві електронного імпульсу чотирипроменевої зорі /Автори:І.Литовченко та В.Прядка/.  З якої причини було призначено на знищення мозаїчні панно  «Трипілля» та «Київська Русь»?
    

Ще один  приклад: барельєфний фриз на будинку у стилі  конструктивізму, збудований у 30-х роках ХХ ст.. по Проспекту Перемогии, 30, де зображені люди, зайняті мирною працею та відпочинком – жодного комуністичного символу. Чим цей фриз так розгнівив членів експертної комісії?
    

Наступний приклад:  чавунна перильна огорожа мосту ім..Патона через Дніпро, збудованого в 50-х роках ХХ ст..  Цей міст є гордістю містобудівної техніки України тих часів. Ці символи зірки та серпи і молот є  лише визначенням  історичного часу  будівництва мосту. Ліпити туди тризуби недоречно. Його збудували наші батьки і діди і це їх слава, а нашу славу ще треба збудувати. Он, вона чекає на Подолі переправи через Дніпро вже 15 років. Отам і буде доречним Тризуб.
В історії вже нічого не викреслити. Її треба тільки вивчати, щоб не повторити помилок. Ці пам’ятники  потрібно сприймати як історичну пам'ять, яка  не суперечить ідеології Незалежної України.

На жаль, за натхнення нам правлять таліби в Афганістані, що розстріляли з гармат  скульптуру  Будди 2000-річної давності, а ісламські фундаменталісти розтрощили трьохтисячолітніх Вавілонських крилатих биків і всі експонати, що зберігалися в музеї. Так була знищена історична  пам'ять найдавнішої людської цивілізації. Історія на жаль має продовження на нашій ниві.

З історії відомо, як більшовицьке варварство у 20-30-х роках ХХ ст.. знесло всі пам’ятники царської епохи /окрім Богдана Хмельницького, Князя Володимира, бюста Пушкіна/.  Були зруйновані видатні храми, зведені предками, спалені книжки, ікони, картини, масово  розстріляні  представники української інтелігенції, мільйони селян замордовані голодом. А все почалося із знищення пам»яток мистецтва під звуки пісні: «Мы старый мир разрушим до основанья, а затем, мы наш, мы новый мир построим!». Треба  сказати, що старий  світ зруйнували, а нового так і не побудували.
           Ми, як спадкоємці тієї епохи тими ж методами почали очищувати площадку для нового будівництва України.
В пориві гніву ми  розтрощили гранітний пам’ятник Леніну на бульварі Шевченка видатного скульптора Меркурова, що був твором  мистецтва.
Проте трощити скульптурні пам’ятники, які мають мистецьку цінність неприпустимо! Цей прояв вандалізму характеризує нашу безкультурність і дикість. Розумно було б створити музей тоталітарної культури,  куди звезти ці пам’ятники,  показувати експонати, як скульптури фараонів  у Єгипті, за окрему плату. Запевняю Вас, такий музей буде популярним і приноситиме прибутки.
Та саме дивне в цій історії те, що у бідному бюджеті Київа немає грошей на те, щоб зробити щось нове, співзвучне сучасності, а на  руйнацію пам»яток мистецтва буремної епохи ХХ ст.. гроші є.
Не з того починаєте, панове! Давайте почнемо самі щось створювати, розбудовувати культуру, знімати українське кіно, встановити пам’ятник засновникам Руси-України Блаженному Оскольду і Діру /проект готовий/, встановити пам’ятник Івану Мазепі у Києві /скульптура готова/, збудуємо Храм невинно-убієнним державотворцям  Руси-України на Майдані Незалежності.

Біда України в тому, що ми не можемо  накопичити культурний шар епохи. Не встигли збудувати, як тут же виникає бажання зруйнувати та переробити.
Зауважу, що я підтримую Закон України про декомунізацію та демонтаж комуністичної символіки, але однак, у всіх випадках експертно-художня Рада КМДА з питань демонтажу чи знищення творів мистецтва тоталітарної доби повинна розглядати кожний об»єкт, конкретно з виїздом на місце розташування і після фахового обговорення приймати рішення. Потрібно розрізняти мистецтво і голу ідеологічну символіку, яка може бути використана в експозиції музею тоталітарної доби.
Руки геть від мистецтва! Дайте нащадкам самим  розібратись що добре, що погано.  Спрямуймо енергію на творення нового.

Народний художник України,
Лауреат Національної премії України імені Т.Шевченка,
академік Національної  Академії мистецтв України                       В. М. Прядка

______________________________________________________________________

Моя національна ідентифікація

У столиці України відбулася виставка "Моя національна ідентифікація" проект №1 - квіти. Невеличка оаза утворилася у виставковій залі Музею історії Києва. А героїнями стали дві самобутніх мисткині Нелі Ісупова та  Марина Громенко.  В метаморфозах кольорової кераміки та квіткових композиціх вирує дух України. На представлених творах червоною стрічкою проходе символічний образ квітки, отієї рослини, яка не тільки прикрашає наше оточення, а й створює магічну силу, спонукаючи до творчості. Витоками такого лаконізму стало вікове підґрунтя, яке передавалося від діда-прадіда, вимолене людськими долями, оспіване у піснях, закарбоване в літературних образах, народній творчості. Український народ завжди вірив у силу оберегів і дорожив ними. Оберегами прикрашали хати, амулети ховали в одяг, благословляли на весіллі, брали у подорож, робили іменні з присвятами.
На перший погляд - весела виставка, яка випромінює світло, сприяє доброму настрою, спонукає до легкої розмові. Але тільки на перший погляд. У мене асоціація виникла з віршем Миколи Луківа: «Уже і я за все відповідаю, що діється на рідній стороні». Дійсно, як свідчить історія, у часи важких випробовувань, українські діячі культури та мистецтва завжди були на передовій, проявляючи особливу відповідальність. Піднялася хвиля емоційного підйому, пошук відповідей на гарячі теми й сьогодні на тлі воєнної агресії на Сході України. Н.Ісупова та М.Громенко висловили через свої твори, відношення до української держави, одночасно намагаючись привернути увагу громадськості до підґрунтя, яке і формує складові національності, культури та ідеалів. Як стверджує куратор проекту Олександр Єрченко, мисткині вдало використали символізм у зображенні квітів як один із засобів висвітлення ідентичності. Відчувається висока професійність, любов до творчості та рослини, яку художниці одухотворили з таким натхненням. Дійсно таке відношення до квіткового багаття в крові нашого народу, бо неможливо уявити українську хату без квіткового розмаю під вікнами, калини біля криниці, маків, чорнобривців та колосків на вишиванках.
Згадаємо обереги, в які вірили українці ще з стародавніх часів. Амулети, пов’язували з рослинним світом, використовували в обрядових традиціях, прикрашали оселі, одяг, предмети побуту та ін.
Що ми бачимо на виставці? Марина Громенко живописними творами передала своє відношення до реалій сьогодення. На її картинах, композиційно поділених на дві площини, зображені яскраві квіти. Мотив добра та зла, переданий скупими умовними засобами і своїм лаконізмом, лише підкреслюють, що нам не до сентиментів. Маки, калина, соняшники, чорнобривці, мальви - всі ці квіти є символами українського народу. Їх зустрічаємо на вишиванках, у розписному посуді, прикрашених хатах, у плетених вінках, символічних букетах. Картини М.Громенко промовляють до глядача силою глибокої образності, в якій є мотиви воїна та драми, боротьби або урочистого свята. Художниця кольоровими площинами створює образи добра та зла, в яких сяє переможне світло квітучої квітки.
Нелі Ісупову добре знають не тільки в Україні. Вона майстер кераміки світового рівня. «Мої твори – це амулети, в яких вирує життя, добрий настрій і життєдайна сила, - стверджує мисткиня. Біля творів Ісупової утворюється аура магнетизму, зігрівається серце, співає душа. Фантазі не потребують перекладу, тут море позитиву і запрошення побувати у казковому раю. Керамічні фігурки мають очі, руки та ноги, кумедні усмішки та красномовні жести. Всі ці півники, полунички, морквинки, бурячки, сонячні кола, а то й просто чоловічки своїм потоком життєдайної енергії наповнюють простір.
Роботи створені в авторській техніці, де домінує сюрреалізм, що надає творам дивного сплетення казкової ідилії, камерності та зрозумілості. Такі обереги хочеться мати у себе, зігрітися їхньою силою, відчути любов Всесвіту.
Представлена виставка, мов українська пісня, стає оберегом для кожної родини, символом цілої держави, об’єднуючи всю Україну. Так і хочеться заспівати: «Одна калина за вікном, одна родина за столом, одна країна бо в нас іншої нема…»

Фото автора:
1 Дiвчинка;
2 МарГро, "Горобина";
3 Керамiка;
4 Неля;
5 Картини М.Громенко;
6 інтерв'ю МарГро.

Валентина Єфремова, мистецтвознавець, заслужений працівник України,
лауреат мистецької премії ім.Платона Білецького
30.07.2015

 

______________________________________________________________________________

Вас вітає Дніпропетровськ

В Українському фонді культури відбулася виставка живопису «Любіть Україну», яку представили заслужені художники України Василь Мірошниченко та Іван Коваленко (Дніпропетровськ).
Характерною відзнакою сучасності є те, що творча інтелігенція тримає руку на пульсі життя своєї держави. Теми художніх виставок останнього року віддзеркалюють загальний настрій українського народу. Незважаючи на труднощі у виборюванні незалежного існування, у суспільстві вирує духовне піднесення, небайдужість до загальних проблем, прагнення внести свою лепту. Саме з такими намірами два художники привезли в Київ виставку, яка стверджує любов до України, свого народу, вносить позитив у життя.
Обидва митця представили пейзажі з пленерного живопису, сповнені душевного тепла та високої професійності. Василь Мірошниченко шукає гармонію в чистих кольорах, що спрямовані до декоративності, вдало наповнює світлом великі площини. Саме такою є панорамна картина «Седнів», на якій зображена річка Снов із пташиного погляду. А Івану Коваленку притаманна суто реалістична манера живопису, що сповнена вишуканої тональності, в якій грають рефлекси, полутони, контрасти теплих та холодних кольорів, як на полотні «Хата мого дитинства».
Обидва художники захоплюються подорожами, ось і промовляють до глядача неповторні українські краєвиди Чернігівщини, Дніпропетровщини, Київщини, Криму. Василь Мірошниченко вдало розкриває своє монументальне бачення у картинах «Мис Фіолент», «Тиха заводь», «Мак квітне», «Спека». Там, де є мотиви з будівлями, відчувається фаховий погляд митця, який знається на архітектурі. Творчий шлях заслуженого діяча мистецтв почався в Дніпропетровську роботою в художньо-виробничому комбінаті Худфонду УРСР. І вже після закінчення архітектурного факультету Київського державного художнього інституту та служби в армії Мірошниченко встає на самостійний творчий шлях. З 2004 року він очолює Дніпропетровську організацію Національної спілки художників України, а з 2012 -го стає головою обласного відділення.
Твори Івана Коваленка сповнені романтичного настрою, камерності та вишуканої лірики. Саме такими є полотна: «На Вербній неділі», «Край городів», «Хата мого дитинства», «Околиця Тростянця». Туга за красою українських мотивів відповідає характеру самого художника, який виріс у мальовничому селі Підгорному на Дніпропетровщині. Фахову освіту він отримав спочатку в місцевому художньому училищі, а потім закінчив Харківський художньо-промисловий інститут, який славиться своєю мистецькою школою. Творчу діяльність І.Коваленко поєднує з педагогічною роботою. Митець встигає передавати свої знання молоді та приймати участь у різноманітних виставках, прославляючи українське мистецтво. За своїми уподобаннями, Іван Михайлович тяжіє до філософського тлумачення історичних тем, шукає оте підґрунтя, яке робить наше суспільство сповненим гуманних чеснот та самовідданості рідної держави. Досить подивитися на такі твори, як: «Сувора Хортиця», «Перлина півдня», «На полонині». Саме такими, географічно широкими краєвидами поєднує митець нашу Україну від сходу до заходу, півдня до півночі. Мабуть, у цьому є сила мистецтва.
Привітали митців друзі по творчості, представники громадських організацій, актив Українського фонду культури. Голова Київської організації НСХУ Віктор Коновал відзначив професійність представленої виставки. Видно, що художники живуть мистецтвом, прагнуть самовдосконалення та нових досягнень. Заслужений діяч мистецтв України Микола Кіщук вручив авторам виставки «Вітальні листи» від Національної спілки художників України з побажанням подальшої творчої наснаги та мистецького довголіття. У вітанні заступника голови правління Українського фонду культури заслуженого журналіста України Олесі Білаш прозвучали слова вдячності за розмай творчого дарування, яким сповнений український народ. Бо картини не тільки розкривають красу української землі, а й наповнюють глядачів життєдайною силою, яка так необхідна сьогоденню.  У виступах колег з Полтави, Харкова, Маріуполя, Кривого Рогу, Сумщини була надана висока оцінка представлених картин.
Філософія митців проста - бачити та передавати іншим красу оточуючого світу й нагадувати людям про неповторність української землі, що дала світові таких велетнів духу, як великий Кобзар, який поєднав людство своїм «Заповітом».
Дійсно, зазначені творчі заходи єднають український народ навколо прекрасного. А завдяки таким серйозним майстрам наша держава має своє самобутнє обличчя на обріях світової спільноти.

Фото автора:
1. Вітає Віктор Коновал;
2. Вітає Микола Кіщук;
3. «Седнів» Микола Мирошніченко;
4. «Сувора Хортииця» Іваа Коваленко.

Валентина Єфремова мистецтвознавець, заслужений працівник культури України.
29.07.2015

____________________________________________________________________

Відлуння української землі

Виставка під назвою «Романтичний пейзаж» Матвія Коган-Шаца  (1911-1984) відбулася нещодавно в галереї-майстерні Івана Кавалерідзе. Біля сорока картин представила Арт-галерея «Фортуна» з власного зібрання. Етюди, зроблені художником на пленерах в середині минулого століття приваблюють своєю живописною красою. В них відчувається особливий настрій, захоплення художника від побаченого краєвиду.
Творчість Матвія Коган-Шаца належить до золотій скарбниці українського живопису. ХХ століття подарувало покоління самовідданих художників, які слугували мистецтву самовіддано, безкорисно до останнього подиху. Завдяки таким митцям як О.Шовкунеко, Федір та Василь Кричевські, Г.Нарбут,  М.Глущенко, С.Шишко, Т.Яблонська  та інші сформували українську школу живопису, чим примножили вклад у її світове визнання.
Секрет творчого дару М.Коган-Шаца - в дивній палітрі, довершених композиціях, відвертості та  правдивості. Як розповів його син, живописець Борис Коган-Шац - батько постійно шукав красу навколишнього світу в українських мотивах, охоче бував на пленерах, де шліфував свою творчу манеру. Дуже любив Седнів,  краєвиди якого приваблювали його насамперед простотою сюжетів. Це міг бути беріг річки Снов, коні біля копиць сіна, частина засніженої вулиці, городу чи галявина лісу. Такі мотиви хвилювали уявлення митця, який прагнув привнести красу в буденність.
Слід нагадати, що успішне навчання Матвія Коган-Шаца в Київському державному художньому інституті у майстерні відомих митців О.Шовкуненка та А.Волокідіна   сформувала вагоме підґрунтя для подальшого самостійного шляху.  А мальовнича Вінниччина, де народився М.Коган-Шац, вплинула на  творче бачення художнику, а далі спрацювали природний дар та наполеглива праця.
Віра в споконвічні гуманні цінності віддзеркалюється на творах художника, незважаючи, що більшість з них носять етюдний характер, відчувається монументальний задумок  митця. Саме такими є Кременчужська серія, Київські, Канівські чи Седнівські мотиви. Виникає бажання помилуватися просторами рідної землі, відвідати романтичні луки, побувати в квітучих садах, відчути плеск прозорих річок, помилуватися сінокосом. Людей маже немає, але ми відчуваємо їхню присутність біля коней, на щедрих хлібних полях, біля затишних хаток.
Прозора палітра наповнена дивними нюансами полутонів, світлотіньовими рефлексами, які надають пейзажам зворушливої краси та свідчать про живописну майстерність художника. Мов коштовне каміння, грає білий колір своїми дивними гранями на зимових мотивах, а як уже весна - то ніжна перша зелень створює особливу кольорову напругу, мов музичний мажорний акорд. Такими є картини «Седнів», «День», «Травень».
Особливо душевні композиції з кіньми, в цих картинах відчувається життєдайна сила цих вірних помічників людини. Коган-Шац виступає як майстер оповідання і щиросердно розповідає про гаї сповнені польових квітів, лісові галявини, хатки, криниці, паркани та звичайні доріжки серед полів.  
Рідна українська земля промовляє різнобарв’ям кольорів в картинах  «Край поля», «Середина літа», «Осінь», «Рання весна», «Сонячний жовтень». Самі назви говорять про різні пори року, які закарбував художник. В мотивах з ранньою весною приваблює графічне рішення дерев, коли ще природа ледве оживає. Прозорі проталини, блакитні вкраплення небес озвучують цю серію пейзажів. А якщо художник передає осінь в усій мажорній красі, то, палаючи кольори грають радісний гімн природі.
Матвій Коган-Шац дійсний чаклун  настрою, митець який вміє побачити прекрасне і передати своє натхнення іншим. На таких творах бажано виховувати естетичний смак, привертаючи увагу до споконвічної краси рідної землі.

Фото автора:
1. «Весна в Седніві»
2. «Етюд з кіньми»
3. «Осінній день»
4. «Травень»

Валентина Єфремова мистецтвознавець, заслужений працівник культури України

08.06.2015

_____________________________________________________________________


 

«Веселі картинки» Вадима Михальчука

На відкритті художньої виставки Вадима Михальчука «Веселі картинки» був аншлаг. Золота зала Українського фонду культури була переповнена світлом, яскравими кольорами, шляхетною публікою, класичною музикою, радістю. Вочевидь, люди зголодніли  за добрим гумором, світлим настроєм, теплим родинним спілкуванням. Фахівці образотворчого мистецтва, колеги, друзі, представники преси під бурхливі аплодисменти вітали художника, доцента кафедри мистецтвознавства та експертизи Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, кандидата мистецтвознавства, члена клубу колекціонерів, члена секції живопису Київської організації Національної спілки художників України, голови Наглядової ради Українського фонду культури - Вадима Володимировича Михальчука. Так і хочеться згадати Святе письмо, в якому є притча про сіяча. Дійсно, якщо впаде зерно на добрий ґрунт, чекайте доброго врожаю. Саме так можна характеризувати життєвий та творчий шлях В.Михальчука.  Своє творче призначення  Вадим Володимирович відчував із юних років, бо з дитинства любив малювати, займався в художніх студіях, закінчив Київський художній інститут образотворчого мистецтва та архітектури (2000р.). Із вдячністю згадує свого вчителя живопису заслуженого художника України Івана Черниша. Вадим Михальчук мистецтвознавець-експерт, викладач мистецтвознавчих дисциплін, постійно друкується у провідних фахових виданнях столиці, зарекомендував себе як цілеспрямована і творчо обдарована людина. У цьому переконалися присутні, почувши виступи колег-педагогів, художників, друзів.  Участь у виставках В. Михальчук почав приймати з 2004 року.  Вимогливе ставлення до своїх творів спонукали його терпляче формувати власний художній стиль. Це вже друга персональна виставка, яка здивувала присутніх свіжим подихом, отією легкою, на перший погляд, манерою виконання, коли картина не навантажує, а викликає приємне радісне здивування. Саме такими є «Солодкий сон», «Ріг достатку», «Пахощі лілій», «Логіка білявки». Окрасою виставки є сюжетні картини: «Карпатська пастораль», «Кобзар», «Родина – сад насолод», «Стіл на двох». Відчувається всеобіжне планетарне світобачення, в якому вирують найкращі чесноти людини.
Чим приваблюють картини Вадима Михальчука? Та, мабуть, своїми відкритими чистими кольорами, яких так домагалися імпресіоністи, доводили до досконалості тисячі митців різних стилів та художніх течій. Але потрібно мати природний дар відчуття кольорових співвідношень, коли півсвідомо митець бере зовсім протилежні фарби, які несподівано доповнюють один одну і знаходять особливу тональність.
Загальне сприйняття картин радісне, світле, спонукає до роздумів. Художник відверто розкриває свої почуття, мрії, прагнення. Чимало творів наповнені особливим змістом та жанровістю, в яких закладена глибока творча та філософська думка. Жіночі образи приваблюють своїми інтригуючими формами, де панує красномовна лінія. Саме вона коронує чуттєвість, надає інтригу, заволікає красою та відвертістю які можна побачити на сміливих сюжетах «Червона сукня», «Солодкі мрії», «Аня», «Сон». Ці твори сповнені життєдайних емоцій, які переповнюють художника і він виплескує їх на свої полотна.
Із вітаннями виступили: народний художник України лауреат національної премії ім.Т.Шевченка Л.Андрієвський, заслужений діяч мистецтв України, живописець І.Пилипенко, заслужений художник України М.Шелест, заслужений діяч мистецтв, поет, співак, актор В.Женьченко. Побачив  потужну енергетику представлених картин заслужений діяч мистецтв України, голова міжнародної організації «Сила духу» Р.Лунь. Про багатогранний талант свого колеги розповів Віталій Бітаєв – доктор філософських наук, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, культуролог, заслужений діяч мистецтв України. Добрі побажання висловив меценат, художник, друг родини Сергій Бутко.
Презентація була прикрашена музичним концертом  під керівництвом народної артистки України С.Глух, струнного квартету «Міга», співом студентів Національної консерваторії ім.П.Чайковського А.Коцеби та В.Тишкова, володарів красивих оперних голосів баритону та басу.
Висока планка задавалася головою правління УФК, героєм України, відомим поетом, громадським діячем Борисом Олійником і продовжується командою фонду, які прагнуть кожен захід наповнювати глибоким змістом, фаховим рівнем, глибиною естетичних спрямовувань.
Так, початок квітня, в якому вже відчувається свіжий подих весни, подарував киянам та гостям столиці України вишукане свято, де панувало високе мистецтво, прославляючи багатогранний талант українського народу. Тож, побажаємо В.Михальчуку і далі тримати шляхетну планку, яка сповнена глибокого змісту,  краси, добра та любові.

Фото Івана Боярина
1. «Карпатська пастораль»
2. «Родина-сад насолод»
3.  Відкриття виставки

Валентина Єфремова, мистецтвознавець, член Ради УФК,
заслужений працівник культури України

06.04.2015

_____________________________________________________________________________

Подорож середземноморськими країнами

У центрі столиці України на Десятинній вулиці гостинно чекає відвідувачів художня галерея «Триптих-АРТ». Кожної дві неділі змінюються експозиції, одна одної краща. Весна розкрила свої обійми картинами народного художника України, відомого живописця Віктора Рижих. Так в рамках проекту «Матриця» висвітлилися середземноморські пейзажі митця.
Дух Середземномор’я завжди приваблював художників своїми таємничими цивілізаціями. З грецької назва Середземномор’я  досить проста - море посеред землі. У басейні цього моря розташовані античні, європейські, північно-африканські  держави, з яких двадцять дві мають вихід до моря. У кожної з них є свої особливості, культурно-мистецькі традиції, історичні надбання, архітектурні перлини. Понад трьох тисяч островів, екзотичних заток, лагун, півостровів створюють самобутній природний ландшафт, серед якого красуються такі міста, як Марсель, Барселона, Валенсія, Афіни, Мальта, Александрія, Тель-Авів, Єрусалим, Неаполь та ін. Тут змішалися африканська, азійська та європейська культури, папські вердикти, сицилійський дух та італійські передвісники демократії Мілану, Флоренції, Венеції.
Віктор Рижих вдало зумів закарбувати своє враження від побаченого на своїх живописних полотнах. Причому, у кожній картині художник дає можливість глядачу створити свій світ краси. Перед нами є не просто застиглі миттєвості, а своєрідне поєднання минулого і сьогодення у часі й просторі. Кожен може знайти свій острівець,  гавань,  палац чи вуличку і насолодитися життям, в якому є місце добру та любові.  Саме такими є мотиви з Гранд-каналом у Венеції, Бухта Миконоса, Толедо вночі, Міст Сен-Пьєтро у Вероні, Ерусалім, Делос, Ідра, околиці Риму чи захід сонця у Санторині.
Що ж поєднує серію цих пейзажів? Насамперед гармонійна кольорова гама, дивна, палаюча енергетика, в якій вирують світлі почуття, бажання розділити побачену красу з іншими. Хвиля відвертості та добрих емоцій виплескується у просторі і створює неповторні враження, а це дорогого коштує. Як зазначила Олена Рижих, «художник дарує нові образи великого Середземномор’я, в яких є натхнення та замріяність». А на думку директора галереї «Триптих» Тетяни Савченко художник щороку дивує новими кольоровими знахідками, які свідчать про високе мистецтво.  Такі картини запам’ятовуються надовго, це мов би оаза краси, дивне джерело якої насичує враження життєдайною енергетикою.
На відкритті виставки почесним гостем був Надзвичайний та Повноважний Посол Франції в Україні пан Ален Ремі (Alen Remi). Привітали собрата по творчості М.Вайсберг, Т.Сільваши, В.Будніков, В. Шерешевський, В.Шкарупа, О.Левіч, Влада Ралко, Олександр Животков та ін. шанувальники. Дійсно, це новий виток зрілого митця, який має за собою академічну школу Київського державного художнього інституту (майстерня народного художника України К.Трохименка) та визнання світового рівня. Творчі здобутки народного художника, дійсного члена Академії мистецтв України відомі  не тільки в Україні, а й далеко за її межами: в Будапешті, Софії, Тулузі, Нью-Йорку, Лондоні та інших містах світу.

Твори на сайті:
1. "місто Идра"; 2. "Сенторіно"; 3. "Околиця Риму".

Валентина Єфремова мистецтвознавець. заслужений працівник культури України
Фото автора

_____________________________________________________________

«Мій етноцвіт, мої друзі та я, Ніна Велігоцька»

Саме така виставка відкрилася в Музеї-майстерні І. П. Кавалерідзе, що на Андріївському узвозі в Києві.  Привезти картини з міста Конотопа допомогли друзі Ніни Велігоцької та керівництво відділу культури міськвиконкому. Свій дарунок рідному місту з власної колекції творів митців сучасного українського мистецтва Ніна Іванівна зробила давно, коли задумала відкрити у 2002 році галерею імені Казимира Малевича - реформатора мистецтва нового часу, живописця, теоретика мистецтва, поета, педагога і архітектора. А у 2011 році побачила світ її монографія «Шляхами Малевича. Зупинка – Конотоп», яка була присвячена улюбленому митцю.
І ось перед нами виставка, в якій поєдналася дійсність, мета та дивовижна магія творчості. Усе дихає Україною, її культурою, самобутньою природою, народними святами, обрядами, красою. Поруч із творами видатних митців-друзів - В.Григорова, М.Євтушенка, В.Борошнева, А.Вачилик, О.Губарєва, В.Франчука, І.Коткова сяють світлоносні картини Ніни Іванівни, яку більшість із нас знають як мистецтвознавця.  Покликання до живопису вона мала з юних років. Її натюрморти, жіночі образи у капелюхах, з квітами, кицьками, книгами, українськими мотивами промовляють відвертістю, дитячою наївністю, чистотою та замріяністю. Вкраплення геометричних кодових знаків відносять наше уявлення до сивочолої давнини, напоюють джерельною чистотою простір. Саме до неї відносяться слова Казимира Малевича: «В Конотопе я с утра до вечера изводил краски, не прибегая к карандашу… так шел и день, и месяц, и год, другой…». Кожного разу, як Ніна Велігоцька заходила у майстерні до художників, малювала, вмочаючи пальці у фарби,  згадував шанувальник її творчості художник В.Борошнев.
Народилася Ніна Іванівна Велігоцька у 1935 році у Конотопі.  Свою долю поїхала  виплекати у Москву, де поступила в МДУ ім. Ломоносова, там же захистила дисертацію на тему: «Традиції народного мистецтва в сучасному монументально-декоративному мистецтві України». Н.Велігоцька отримала вишукану освіту та з солідним фаховим надбанням повернулася до України, зробивши свій певний внесок у вітчизняне мистецтвознавство. Держава відзначила творчі здобутки мисткині: Велігоцька - заслужений діяч мистецтв України, кандидат мистецтвознавства, довгі роки працювала як член редакції журналу «Образотворче мистецтво», викладала у Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва та дизайну імені М.Бойчука. Але головне призначення вона здійснила на шляху дослідження розвитку українського мистецтва, результатом якого є численні друковані праці - це альбоми, монографії, каталоги, книги, понад 200 наукових статей, що оприлюднені у провідних виданнях України, у тому числі й у шеститомнику «Історії українського мистецтва».  
Саме Велігоцька привернула увагу до багатьох сучасних митців.  Вона, своєю публікацією, першою відкрила Україні ім’я Марії Приймаченко. Вклад Н.Велігоцької у теоретичні розробки з теорії, історії та проблем вітчизняного мистецтвознавства є безперечним, як визначають провідні митці: народний художник України М.Стороженко, доктори мистецтвознавства Д.Горбачов, Г.Коваленко, О.Найден, академік О.Губарєв, кандидат мистецтвознавства О.Роготченко та багато інших.  
Ніна Іванівна доклала чимало зусиль, щоб увести ім’я К.Малевича у колообіг світових митців, чия творчість сформувалася саме на українському підґрунті, сповненого енергетичної потужності знакового світу Природи.
На відкритті виставки свою симпатію до творчості Ніни Іванівни висловили директор Музею-майстерні І.П. Кавалерідзе О.Юнін, художник В.Борошнев, заслужений діяч мистецтв України, поет М.Шевченко, начальник відділу культури міськвиконкому м. Конотопа О.Шинкаренко, виконавчий директор «Сумського земляцтва у місті Києві» І.Родченко, яка вручила «Подяку» за підписом голови правління товариства І.Рішняка,  рідні та друзі мисткині.
У кожної людини є своє призначення на землі і важливо, щоб вона  знайшла свій шлях. Ніна Іванівна Велігоцька - мистецтвознавець, художниця, науковець, одна із тих щасливих людей, яка успішно слугує  даром, до якого покликана.
 

Фото на сайті:

1. В.Григоров  "Портрет дівчини"
2. Н.Велігоцька "Моя осінь"
3. В майстерні у Ніни Велігоцької

Валентина Єфремова мистецтвознавець,
заслужений працівник культури України,
землячка Світлини Юрія Кухарчука

________________________________________________________________

 Культурологічне перехрестя

Саме таку назву має виставка живопису заслуженого художника України Анатолія Тартаковського. Шукаючи нові творчі імпульси в далеких країнах, художник часто мандрує з етюдником, фарбами, полотнами, бо створює свої картини безпосередньо з натури. Він невтомно відкриває для себе нові цивілізації і через свою живописну палітру прагне показати значимість столиць провідних країн світу Греції, Італії, Франції, Єрусалиму, Швеції, Бельгії, Голландії, Хорватії . В кожному полотні, а їх представлено 20-ть, дихає історія, культура різних народів.
До свого шести десятиріччя Анатолій Тартаковський прийшов зрілим митцем, якому є що показати людям. Картини митця відтворюють географію його подорожей, передають своєрідне індивідуальне відчуття романтики далекого краю, яскраві риси обраного мотиву, розмаїття кольорів. Поглиблене філософське осмислення вдало озвучених мотивів передає духовний стан його картин, зазначив на відкритті виставки голова правління Українського фонду культури, герой України Борис Олійник.
Темперамент майстра розкривається через динамічну палітру, своєрідну творчу манеру, яка визначена ним самим, як неоімпресіоністична. Знайдене мажорне яскраве співвідношення кольорів має особливу ауру впливу на почуття людини.  Художник повертає нас до втраченої радості спостереження натури, допомагає відчути культуру різних народів, духовний стан творення, зазначив голова живописної секції Київської організації НСХУ заслужений діяч мистецтв України І.Пилипенко.
Композиції живописця лаконічні, не подрібнені деталями, побудовані на зіставленні тональних і колоритних контрастів, на експресивно-динамічних формах. Художник вміє розставити акценти, а це говорить про непересічний талант живописця, підкреслив заслужений художник України М.Шелест. На вернісажі А.Тартаковському була вручений Почесний диплом від Українського національно-культурного центру  Чехії, який свідчить, що митець визнаний одним із кращих митців Європи минулого року.
Для України, це приємна подія, бо Тартаковський отримав академічну освіту Київському державному художньому інституті, майстерня талановитого живописця В.Шаталіна. Водночас він вдало поєднав досягнення різних мистецьких течій. Особливістю картин стає активний чуттєвий відбиток феномену життя, коли художник закликає нас відмовитися від усталених кліше і віддати себе живому незатьмареному почуттю, що не знає передісторії. Картини створені з натури, залишаючись її емоційною проекцією, набувають нової виразності. Тартаковський ділиться своїми роздумами про живопис, завдання митця, над темами, які його хвилюють. Він мандрівник і філософ, цікавий співбесідник, людина гострого гумору, свідомо підтрунює над собою. Створений сайт красномовно розкриває Тартаковського художника, письменника, драматурга, композитора і подорожнього. Твори А.Тартаковського прикрашають Музей Метрополітену в Києві, музеях України, приватних колекціях світу, Ватикані.
Його мандри сповнені цільності, фундаментальних знань про світові цивілізації, архітектурні пам’ятки, релігії та культурологічні особливості інших країн світу. Але де б ти не ходив, а найблищій світ, «де вікно моє вкраїнське світиться», так написав поет, а художник повернув нас до свого, дорого кожному українцю святого міста-героя, Києва. Художник представив чотири важливих пам’ятки, які розкривають нашу православну християнську віру, історичну  та культурно-мистецьку спадщину, а це  Києво-Печерська Лавра, Видубицький монастир, Андріївський узвіз та Володимирський собор.
Насправді подорожі, це не тільки відкриття нового, це й ствердження своїх цінностей, переосмислення життя, це як дороговказ на шляху до поставленої мети. Творчій темперамент митця упереджує час, простір, уявлення. Він з одержимістю працює на мистецькій ниві, шукає натхнення в оточуючому світі, і знає чого хоче від себе та мистецтва. Це своєрідне кодування в просторі, часі, історичних та духовних вимірах через знайдену своєрідну палітру. В картинах відчувається філософське міркування у пошуках істини. А істина для Тартаковського, це відкрита нова краса через світові цивілізації, центром перехрестя яких є Київська- Русь.

1   Вітає Борис Олійник;                               & nbsp;                2. "Римські акведуки";

3. "Весна в Києво-Печерській Лаврі";                            4. "Бруклинській міст".
 

Куратор проекту заслужений працівник культури України,
мистецтвознавець Валентина Єфремова
 

____________________________________________________

Дійсно, герої не вмирають…

Громадські організації «Сумське земляцтво у місті Києві», Київська організація Національної спілки художників України Український фонд культури та духовенство Михайлівського Золотоверхого собору поєднали зусилля для вшанування пам’яті українського патріота, археолога, мистецтвознавця, художника І-го розряду, музеєзнавця, володаря ордена Станіслава ІІ ступеня, вченого світового рівня Миколи Омеляновича Макаренко (1877-1938). Його ім’я увійшло в історію українського народу як людини енциклопедичних знань, який залишив нащадкам понад 170 наукових праць, біля 3-х тисяч малюнків, безліч наукових картотек, археологічних розвідок. Все своє життя М.Макаренко присвятив збереженню архітектурних пам’яток, своїми археологічними  відкриттями, він вивів Україну у світову спільноту.  
Найпомітніший слід Макаренко залишив в археологічній науці. Дослідивши десятки археологічних пам’яток, він добув тисячі артефактів, які стали надбанням вітчизняної історії.
В нашій пам’яті назавжди залишиться мужній вчинок М.О.Макаренка, який став на заваді знищення пам’яток архітектури й духовності власним життям зберіг від руйнування перлину української архітектури – Софію київську.
М.Макаренко народився у селі Москалівка Роменського повіту в багатодітній родині священика, і досяг високого рівня освіти. Мав престижну посаду як  заступник головного охоронця імператорського Ермітажу. Але отримавши звістку, що в Україні проходять революційні зміни, вирішив повернутися на батьківщину і бути корисним своєму народу. Макаренко був невтомним у праці, археологічні експедиції змінювалися дослідженнями в архівах, бібліотеках, сховищах. Так накопичувався історико-архітектурний, естетично-філософський матеріал який вимальовував культурно-мистецьку концепцію розвитку нашого народу в
контексті європейської і світової культур.
Так склалась доля, що Миколі Омеляновичу прийшлось пережити визнання та засудження, біль та втрати. Як тисячі вчених на Україні, він потрапив під дамоклів меч геноциду за те що духовні ідеали ставив понад усе. Вставши на захист Михайлівського Золотоверхого собору, був засуджений сталінської трійкою, засланий у табори і знищений.
Творчий проект на честь М.О.Макаренка започаткований громадою «Сумське земляцтво у місті Києві» з 2005 року. Мета заходу зберегти пам'ять про вірного сина українського народу та  через твори сучасних художників показати широкому загалу історичні цінності, якими так обдарована наша Україна. Дійсно, «герої не вмирають…», М.О.Макаренко один із тих патріотів, які слугують своєму народу з вірою в світле майбутнє своєї держави.
Концепція творчого проекту 2015 року «Артефакти в натюрморті»: Культура як мир артефактів, духовні ідеали, збереження історичних цінностей. Більшість з 50 поданих творів цілком відповідає поставленому завданню, зазначив голова журі заслужений художник України, професор Національної академії образотворчого мистецтва Г.Ягодкін. Але автори, які повністю розкрили завдання і показали високий художній рівень. Тому лауреатами конкурсу стали заслужений художник України А.Тартаковський та майстер екслібрису світового рівня Г.Сергєєв.  
Загалом у виставці прийняли участь 28 художників заслужені художники України: Г.Ягодкін, О.Полтавець-Гуйда, А.Тартаковський, М.Нечвоглод; художники: О.Карпенко, Т.Недошовенко, С.Сова, О.Сова, В.Монсевич, П.Литовченко, Г.Носенко, Т.Ягодкіна, С.Кривенко, Г.Кириленко-Бараннікова, П.Зикунов, К.Зикунова, О.Масик, М.Яценко, Г.Сергєєв, О.Паламарчук, К.Зикунова, Т.Ціун, О.Іваненко, Т.Бикова, І Міміношвілі, Л.Мітченко, Ф.Чорнобров, Л.Захарова.
Як зазначив голова громадської організації «Сумське земляцтво у місті Києві» І.М.Рішняк, наша участь у таких проектах свідчить, що ми прості громадяни України, не байдужі до долі свого народу і прагнемо відродити забуті імена своїх героїв. Захід відбувся за підтримки добродійників з Сумщини. Так поєднавши зусилля ми зуміли зробити добру справу. Поки ми будемо пам’ятати своїх героїв, українська історія буде слугувати нащадкам та зберігати національну свідомість.
Коли проходите економічною брамою у Михайлівський Золотоверхий собор, вклоніться погруддю українського патріота - це наша з вами совість.

фото Юрія Кухарчука:
Лауреати конкурсу, заслужений художник України Анатолій Тартаковський натюрморт «Українські глечики»;
Георгій Сергєєв «Українська тема».
Покладання квітів до погруддя М.Макаренка.

Валентина Єфремова мистецтвознавець, куратор проекту


 

_________________________________________________________________________

Перша виставка 2015 року

Вітчизняна мистецтвознавча наука щороку поповнюється фахівцями, які успішно працюють у галузі розбудови української художньої культури. Секція критики та історії мистецтвознавства Київської організації Національної спілки художників України на 2015 рік налічує понад сто дванадцять фахівців. Серед них є доктора наук, член-кореспонденти Національної академії мистецтв України, заслужені діячі культури та мистецтва, заслужені працівники культури України. Майже усі галузі українського культурологічного напрямку охвачені широкою діяльністю: від педагогічної практики, видавничої діяльності - до галерейної, музейної практики.
Щорічно у галереї «Митець» проходять секційні виставки КОНСХУ. У цей раз від секції критики та мистецтвознавства «Мистецтвознавці + митці - 2015» прийняли участь: заслужені діячі мистецтв України, кандидати мистецтвознавства З.Чегусова, Л.Лисенко, О.Роготченко;  доктор мистецтвознавства Д.Степовик, доктор культурології О.Кодієва, заслужений діяч мистецтво О.Загаєвська, заслужені працівники культури України О.Говдя, О.Бесп,ятова, В.Єфремова; кандидат мистецтвознавства П.Нестеренко; мистецтвознавці Н.Снарська, О.Зикєєва,  І.Міщенко, А.Ревенко, Б.Горинь, К.Мамаєва, О.Боримська, Б.Пінчевська, Г.Ярова.
На виставці були представлені друковані  видання вищеназваних мистецтвознавців та художні твори митців, яким були присвячені монографії, статті, каталоги, альбоми. Це - живописні твори народного художника України І.Тартаковського, заслужених художників України В.Масика, Г.Ягодкіна, А.Тартаковського, живописців О.Ольхова, О.Паламарчук, М.Вайсберга, В.Міщенка, Ф.Недошовенка, Т.Недошовенко, М.Яценко, Т.Ягодкіної, Г.Носенко, Ю.Шевченка, О.Придувалової, О.Аполлонова, О.Ніколайчук, Т.Красної, К.Роготченка, О.Масика;  серія декоративно-прикладних робіт Г.Дюговської, В.Балибердіна; скульптура М.Савельєва та народного художника України заслуженого діяча мистецтв України, дійсного члена АМ Киргизстану Ю.Сінкевича. Загалом на виставці можна було побачити понад 30 художніх творів, що знаходяться у приватних зібраннях, і, майже, не відомих глядачеві.
У золоту скарбницю вітчизняної науки вписані імена членів секції провідних фахівців сучасної мистецтвознавчої науки України: академіків НАМ, докторів мистецтвознавства М.Криволапова,   Л.Міляєвої, В.Рубан; професорів, докторів мистецтвознавства О.Федорука, Т.Кара-Васильєвої, М.Селівачова; заслуженого діяча мистецтв України, лауреата національної премії України ім.Т.Шевченка З.Чегусової; кандидатів мистецтвознавства, заслужених діячів мистецтв України О.Лагутенко, Д.Янка та багато інших. Кожен із дослідників має свій мистецький простір, який розвиває різні галузі мистецтвознавчої науки. Це - і аналіз у галузі знань філософії, естетики, культурології, які охоплюють різні аспекти сучасного мистецтвознавства. Основні публікації можна побачити: в наукових збірниках, серед яких  «Мистецтвознавство України», голова редакційної колегії А.Чебикін; «Міст», головним редактором якого є О.Роготченко; журналі «Образотворче мистецтво», головний редактор О.Федорук, та численних виданнях музеїв, громадських об’єднань, як Український фонд культури, голова президії герой України, відомий публіцист Б.Олійник та його заступник член-кореспондент Української академії архітектури, заслужений діяч мистецтв України Д.Янко. Для оперативних репортажів слугує всеукраїнська газета «Культура і життя».
Сучасний соціум зобов’язує робити публікації гострого, критичного напрямку,  в якому розкривається революційних стан сьогодення. У цьому напрямку є чимало роботи, особливо щодо проблем містобудівництва, монументального оздоблення столиці, формування паркових зон, міст відпочинку, тощо.   
На зустрічі була запалена свічка пам’яті по загиблим художникам, працівникам видавництва Charle Hebdo від теракту у Парижі. Митці висловили свою солідарність проти насилля у всій світовій спільноті.
Таким чином творча еліта столиці привітала киян та гостей столиці з Різдвяними святами і започаткувала виставкову діяльність нового 2015 року.

Валентина Єфремова, мистецтвознавець, заслужений працівник культури України, лауреат премії ім. Платона Білецького

 

________________________________________________________________

В єдиному просторі: Михайло Гуйда та його учні

Саме під такою назвою відкрилася виставка живопису в центральній виставковій залі Національної спілки художників України. Творчий проект коронував складний 2014-й рік красою та життєдайною силою. Живописець, дійсний член Національної академії мистецтв України, професор, керівник навчально-творчої майстерні станкового живопису НАОМА, народний художник України, член Національної спілки художників України, лауреат премії ім. І.Огієнка Михайло Євгенович Гуйда наповнив чаше життя столиці України духовною насолодою.
М.Гуйда навчався у професора В.Шаталіна в майстерні станкового живопису Київського художнього інституту, пройшов асистентуру-стажування Ленінградського інституту живопису, скульптури та архітектури. Педагогічний та творчий шлях художника пов’язаний з Китаєм, де Гуйда викладав живопис у Чже-Дзянському педагогічному університеті та Університеті науки та технології Академії мистецтв Хангджоу.  
Є художники, які не просто створюють самобутні картини, а формують естетичний простір, надають особливої поетики своїм творам. З’являється місце для мрій, душевних переживань, роздумів, спогадів, віртуальних подорожей і глядач попадає у країну безмежної закоханості в предмет, об’єкт, колір. Душа наповнюється шквалом емоцій, виникає напруга творчого піднесення, побачена краса впливає на естетику свідомості. Саме таким є Михайло Євгенович Гуйда, доля якого переплелася з історичним минулим та  сучасним українського народу.
Чи шукає істину Михайло Гуйда? Та, мабуть, ні, він насолоджується побаченим і гостинно запрошує у країну своїх мрій. Лейтмотивом його творчості є емоційне буття людини і природи. Якщо це пейзаж, то у відтінках срібла сяє сонце, тремтить повітря, стрункі дерева знаходять свої акорди, а у тіньових градаціях застигає тиша. Але за всім побаченим вирує інтрига, десь там ледве відчувається лінія горизонту з усіма його таїнствами. Особливо світла та прозора палітра в притаманній тільки М.Гуйді тональності, ритміці кольорових розчерків роблять живописний стиль пізнаванним. Художник наповнює картину улюбленими сріблясто –димчатими, кольорами, в обріях яких проглядається таємничість та недосказанність. Художник залишає за собою острівок своїх бажань, а глядачу дає можливість прочитати сюжет по-своєму, пригубитися до чаші життя та отримати задоволення. За кожною картиною - особлива нота почуттів, з краплинами ностальгії чи то за минулим, чи навпаки нездійсненим в очікуванні мрії.  
Окремою серією мистецької біографії митця можна позначити картини «Чумацький шлях», «Весна», «Золоті зерна», «Прадіду П.Дорошенку присвята», «Поминання». Художник живе разом зі своїм народом, перетинає віхи історії, шукає правду та відповіді в козацькому періоді, християнських обрядах та святах. Згадалися слова Кобзаря «Ох, не однаково мені…», не однаково й Михайлу Гуйді, що діється на життєвому шляху українського народу.
Портрети Михайла Гуйди - це особливий світ красномовних діалогів, коли виникає невимушена бесіда споріднених душ. Василь Гурін назвав Михайло Євгеновича одним із потужних сучасних портретистів України. Досить придивитися на руки та очі людей що на портретах - в них  розкривається характер. Художник вміє взяти «за живе», біля картин одразу виникає хвилювання, глядач переймається внутрішнім станом обраного героя - чи то історична тема, чи пейзаж, чи портрет вишуканої дівчини, яка занурена у свої спогади.  
Є зовсім скупі по композиційному рішенню картини, в яких декількома штрихами пензля позначені акценти, і вже вирує простір, грає настрій. Чимало портретів жінок зображені сидячими у кріслах, на тлі природи, чи вишуканого інтер’єру або на прогулянці. Головна увага зосереджена на внутрішньому стані героїні. Здається, що вона стоїть перед вибором важливого рішення. Лінія підкреслює тіло, надає характерності та особливості самої героїні. Хвиля емоцій наростає, мов музичний акорд, в якому домінує чарівна скрипка. Твори Михайла Гуйди навчають, наповнюють життя людини красою, чистотою та прагненням мати право на щасливу долю. Недаремно мистецьку спадщину М.Гуйди високо визнали як в Україні, так і далеко за її межами, особливо в Японії та Китаї.
Традиції майстерні живопису НАОМА мають глибоке історичне коріння, що живить нові генерації   митців. Важливу роль у цьому посідає безперервність передачі естафети від учителів до своїх учнів. Приємно констатувати, що історію майстерні батально-історичного живопису НАОМА, яка зберігає традиції академічної школи, починаючи з педагогічних методів М.Самокиша, К.Трохименка, В.Шаталіна, впевнено продовжує М.Гуйда.  Його педагогічна практика розпочалася з 1983 року, має цілеспрямований напрямок на розкриття та збереження творчої самобутності студента. І вже з 1993 року М.Гуйда очолив навчально-творчу майстерню станкового живопису. «Я щиро радію відкриттю молодих талантів, завжди в нескінченному захваті від старих майстрів. Зберегти індивідуальність молодого митця, побачити в ньому те раціональне та неповторне, відкрити йому світ, який належить тільки йому – мета викладача», - стверджує маестро.
На виставці представлено понад 150 картин від 24 художників, за період навчання від 2005-го по 2014 рік включно, та творчі роботи випускників  з фондів музею НАОМА.   Але домінантою експозиції, як і внутрішнього стану М.Гуйди, є полотно «Перемога». Так митець уособлює хвилювання сотень тисяч українців, які піднялися на захист національної ідеї та державності. Окрасою експозиції стали також твори асистентів М.Гуйди – заслужених художників України професора О.Басанця та доцента О.Ясенева.
А що ж хвилює молодь? Чимало звернулося до української історії, а в цілому відображене звичайне оточення, спогади про діда в портреті Марини Гуйди, материнство в триптиху Віолети Монсевич, картині Євгена Піскунова «Мати»,  «Балаклавська мадонна». Катарини Спіртус. Родинне тепло зберігають полотна Алли Волобуєвої,  а в «Бабусіній скриньці», відчувається відгомін історії, фольклорне надбання українського народу. Можна побачити сюжети з буденного життя китайських сімей примор’я, коли жінки годинами чекають рибаків з океану. Саме такими є  жанрові полотна Лі Сяо Юна «Очікування», «Повертаючись з моря», в яких уособлена доля жінки, яка чекає годувальника родини.
Майже кожен художник привніс своє бачення, а це:  Артур Арленов, Мирослав Дузінкевич, Віктор Соловор, Сергій Поляков, Марія Іванова, Оксана Тітенко, Эліна Андріанова, Єкатерина Лабунька, Ольга Заулична, Калерія Зикунова, Ніна Ніконенко, Оксана Постащук, Артем Кафельман, Алекс Сопільняк, Аліна Ясенєва,  Ши Цзянь Фан, Донг Мінь, І Цай Сень.
Так перекинувся місток інтернаціонального стану, який сповнений миру, дружби на порозуміння. Саме таким бачить суспільство без кордонів та загроз Михайло Гуда.
Все що представлено на вернісажі, високо художньо, тут академічна школа, самобутня й неповторна, і вольная-воля новим пошукам молоді. При відкритті виставки поділилися враженнями народні художники України В.Чепелик, А.Чебикін, В.Гурін, М.Стороженко, заслужений діяч мистецтва І.Волощук, народна артистка України Р.Недошківська.
Кошти за каталог зібрали на допомогу пораненому учаснику АТО. Багато квітів та блакитно-жовтий прапорець зігрівали серця та поєднували присутніх добром та прагненням миру.
Запрошуємо киян та гостей столиці відвідати виставку, яка стала апофеозом складного 2014 року, але увінчала нашу свідомість красою та гордістю за талановитий український народ, який гідний світлого незалежного майбутнього.
 

Валентина Єфремова, мистецтвознавець, заслужений працівник культури України,

випускниця НАОМА 1974 року
 

____________________________________________________________________

Вогонь любові. Присвята Майдану

Така назва виставки художніх творів, яка нещодавно відкрилася в галереї «М-17» що розташована в столиці України. Ми отримали унікальну можливість привітати один одного пророчими віршами Тараса Шевченка: «Не помре дух України, бо безсмертя знає…». Кобзар став свідком того, що його народ виборов довгоочікувану волю. Ми не раби, кайдани розірвані - свідчить художній  твір «Вставайте, кайдани порвіть…» з дерева у вигляді бандури роботи художника Анатолія Сокаля.
Так сталося, що драматичні події українського народу співпали з визначною датою Т.Г.Шевченка 200-річяям з дня його народження. Мов би й тут спрацював величний геній пророка й апостола… Пролилася жертовна кров. Небесна сотня сколихнула в жалобі увесь світ. А Шевченко освящає нас та закликає: «Свою Україну любіть, любіть ії во время люте, В останню, тяжку мінуту, За неї Господа моліть…». Мабуть за всю історію існування Української держави ми так часто не проголошували свій гімн, не єдналися у щирій молитві. На Майдані поєдналися в молитві за народ, за волю та справедливість усі конфесії.
Шевченко повертає нас до історії, її глибокого коріння, щоб пам’ятали, щоб дорожили, щоб плекали в серцях своїх. І знову Кобзар стає нашим поводирем у овсякденному житті та натхненником у скрутну годину, бо «тільки в своїй хаті – своя правда і сила і воля…». Ось і торкнулися художники на своїх полотнах самого сокровенного, самого дорогого - честі й совісті, дитинства й материнства, вірності та святості. Бо маємо ми, українці свою величну мову, через яку поет на «сторожі поставив слово… чим і возвеличив отих рабів німих!».
Шевченко розкрив трагедію України через поему «Сон», а митці втілили його прагнення в своїх динамічних полотнах. Чимало з них були учасниками в ту трагічну ніч 30 листопада 2013 року під час побиття мирних студентів «Беркутом», будували барикади та чергували вночі. Так Борис Егіазарян згадує, що те що вони залишилися живими є Божим благословенням, захистом легіонів янголів. Бо поруч свистіли кулі, гинули беззахисні люди, почуття зашкалювали. наповнюючи усе їство біллю, стражданням, гнівом. Але ми всі стали іншими, оновленими, через жертовну кров загиблих патріотів Небесної сотні.
Неймовірної енергетики, життєдайної сили наповнені картин Володимира Бовкуна «Балаклава. Ніч. 14.02.2014», «Грушевського. Мішень. 12.02.2014», та «Барикади на Інститутській. Беркут. 15.02.2014». Із закликом підтримати повстанців, триматися сповнені картини Олександра Ройтбурда «Той, хто піднімає прапор», «Різня в Хіосі». Цілу серію пророчих композицій створив Матвій Вайсберг в серії «Стіна» ще у 2010 році.
Боляче перенесли люди усього світу про перших полеглих на Майдані. Так ім’я Сергія Нігояна стало легендарним для багатьох борців за незалежну Україну, за відверте декламування Т.Шевченка, саме йому присвятили свої твори Борис Єгіазарян та Петро Бевза.
На Майдані активно діяв «Мистецький Барбакан», своєрідна фортеця, де увесь час вирувало творче, політичне та господарське життя, його активістами були художники-патріоти члени «Спілки вільних митців»  - Олекса Ман, Іван Семесюк, Андрій Єрмоленко.  
Виставка, як відгук подій на Майдані Незалежності останніх місяців, сколихнула творчу енергетику митців, вплинула на створення нових образів. Куратори Олеся Авраменко та Елізабета Бєльських зуміли в рекордний термін, за 9 днів, втілити свій проект у життя. Незважаючи на конкретність подій експозиція вказує на узагальнений образ народу-борця за свободу та людську гідність. Разом зі своїм народом страждав Кобзар, пророчі заповіти якого тримали переможний дух учасників Майдану.
Кожний учасник народного опору стояв за свою землю, свою мову, волю того незламного народу, який породив генія людства Тараса Шевченка. Кобзар мислив категоріями Данте і увійшов у світ як пророк і апостол правди, честі й совісті.  Революційні події сьогодення підтверджують, що не помре дух України, бо безсмертя знає…
На виставці поряд з живописними творами були представлені  скульптура, інсталяції, колаж, графіка.  Художники які були учасниками бурних, трагічних  подій Майдану в столиці України,  через створені художні образи узагальнили вселюдську біль. Через драматичні твори Кирила Журавля, Ігоря Несміянова, Володимира Гончаренка, Світлани Тратмайер, Тетяни Гершуні, Ігоря Гусева, та ін.. озвучена біль та надія, страждання та віра у перемогу усього українського народу. По суті народилася нове  мислення, яке митці показали через оновлені символи вільного суспільства. Український народ піднявся на нову планку своєї гідності та людяності у світовій спільноті. Через героїчні, драматичні, трагічні події український народ сколихнув усе демократичне суспільство планети. І це вже нова історія, наша власна, болюча але справедлива, життєдайна.
Виставка поєднала художників як відомих так і молодих представників різних регіонів України. Художні твори засвідчили, що ми встали з колін, тому червоною стрічкою через увесь проект пройшли такі поняття. як Голгофа, набат, реквієм… Іще, важлива поєднуюча риса творчого проекту – любов. Любов яка випробовувана часом, яка народилася щоб піднятися увись і освятити землю.

Фото автора:
1.  «Присвята Сергію Нікояну» П.Бевза
2. «Мішень. Грушевського», «Беркут на Інститутській» В.Бовкун
3. «Вставайте, кайдани порвіть» А.Сокаль.

Валентина Єфремова, заслужений працівник культури України
Куратори проекту Л.Авраменко та Е.Бельська
Справи сімейні №3, 2014

_______________________________________________________________________________

Запрошення на рандеву

Відкриття персональної виставки для художника завжди відповідальна та хвилююча справа.  Такою подією для заслуженого художника України лауреата премії ім.С.Шишка, Олександра Ольхова, стала чергова виставка пейзажів під назвою «Живопис як вимір життя». Престижні виставкові зали Київського державного музею російського мистецтва засвітилися сонячними променями мальовничої України.
Доречно згадати великого Кобзаря в його ювілейний рік, бо саме він став першопрохідцем  «Мальовничої України» в образотворчому мистецтві. Ми маємо унікальну можливість пройтися шляхами Тараса Шевченка творами О.Ольхова.  
Художник не просто показав нам самобутні краєвиди української землі, а й спонукав хвилюватися біля яскравих полотен. Такими, на мій погляд, є пейзажі зі сакральними пам’ятками столиці України -  «Надвратна церква. Києво-Печерська лавра», «Михайлівський собор», «Видубицький монастир»,  «Феофанія» та ін. Біля таких полотен отримуєш благословення, занурюєшся  в  історичну спадщину українського народу, відчуваєш відгомін епох.
Чим же заворожує митець? Що в його живопису особливого? Отут потрібно згадати про школу, яку пройшов Ольхов. А це солідне творче підґрунтя, яке він отримав  спочатку в Луганському художньому училищі, а після його закінчення, в Київському державному художньому інституті. Майстерня живопису вимогливого професора В.Пузиркова зробила свою добру справу. Слід додати, що Олександр Ольхов має, дуже важливе для живописця, природне почуття кольорової гами. З вдячністю згадує Олександр Васильович свого вчителя малювання в училищі Р.Пагастюка, який побачив його живописні здібності та вплинув на формування його самобутнього стилю.
Обрана тональність робить картини Ольхова виваженими і хвилюючими, достатньо подивитися на пейзажі в яких розкривається мінлива пора дня, чи різних пір року. Чи то вечір, як на полотні «Вечір. Іванівка», чи полудень з квітучим деревом, або пронизана сонячними променями яблунька -- все приваблює світлою кольоровою гамою.
Художник досконало володіє співвідношеннями кольорів і вміє одухотворити обраний мотив радісним станом. Ольхов робить сніг «теплим» пронизаним сонцем, як ми бачимо на багатьох його зимових пейзажах. Він майстер створення стану очікування.  Сніг ще покриває землю, але вже у повітрі відчуваються ніжні хвилі весняного пробудження. В такій напрузі створено чимало картин де важливу роль відігріває колоритний мазок. Декількома розчерками пензля, художник заставляє дерево тремтіти, хмари рухатися, а у хвилях гірського потоку відчути стрімкий рух. Всі це родзинки роблять живописний стиль митця своєрідним, а картини сповненими повітря, простору. А ще хочеться навести приклад зображення дороги. На картинах О.Ольхова завжди відчувається присутність людини: десь ледве проглядає колія від возу,  або світиться доріжка до криниці,  чи в’ється стежка упродовж тину до самої хати. Досить подивитися на човні чи то на березі річки Снов у Седневі, чи на морському узбережжі Гурзуфу, Балаклаві, Севастополі, Херсонесі або Венеції і виникає стан подорожі.
Де б на бував художник, але тягнеться його душа до батьківської хати, туди де вперше відчув юнак красу кольорів, перемальовуючи з репродукцій картини Передвижників. Саме з села Конкове, Тельманівського району Донецької області й вийшов на самостійний творчий шлях майбутній митець. Ось і промовляють саме в душу його краєвиди з рідним селом чи то взимку, чи ранньою весною, або в полум’яних фарбах щедрої осені. Соняшники та мальви, калина та бузок зачаровують своєю красою запрошуючи відвідати рідний край.
Олександр – мандрівник. Тому на його полотнах чимало картин створених на пленерах. Відчути велич і красу гірських обрисів можна на серії його робіт з Карпатськими мотивами. Буквально зачаровують звуком трембіт його мотиви з полонинами, хатками, розкиданими  між гірських велетнів. Там мирно пораються люди, димок з хат кличе родину на вечерю, відпочивають скошені полонини на картинах «Село Жданієве. Закарпаття», «Стара хата на Львівщині».
Не оминув увагою художник і самобутні краєвиди Криму. Вирує історія в серії картин з Севастополя, Гурзуфа, Бахчисарая.  Тут палітра художника переходе від мажорної гами до ніжно монохромної. Сонячне сяйво вбирає особливу хвилюючу гамму на білих стінах татарських житлових будівель чи ритміці медресе та шпилів Ханського палацу, Таємниці мусульманської архітектури Ольхов прагне передати в узагальнених площинах, стриманою кольоровою гамою, чим підкреслює особливий романтичний настрій кримських мотивів.
Срібляста гама -- родзинка живописця, а вкраплення відкритого кобальту та краплаку надає особливої напруги загальній тональності. Створюється своєрідна музична ритміка, яка передається глядачеві. Так  виникає діалог споріднених душ. Ось і хочеться на власні очі подивитися на Маріїнський парк, Феофанію, відвідати вишгородську церкву Бориса і Гліба,   Немирів, Вінниччину або Седнівські красоти.  
Філософія світогляду художника Олександра Васильовича Ольхова проста, допомогти відчути людині повноцінне життя на своїй, Богом даній землі. Співвідношення людини, природи та Всесвіту хвилюють митця. Ось чому його полотна панорамні, величні, красномовні за своїм змістом. Миротворець і естет О.Ольхов прагне спрямувати людей до споконвічних цінностей - віри, любові та добру. Саме у таких вимірах і промовляє акомпанемент живописної палітри митця.

Фото автора:
1.«Вулики. Львівщина»
2.«Конькове, пам,яті матері»
3.«Собор Святого Марка. Венеція»
 

Валентина Єфремова заслужений працівник культури України, мистецтвознавець, лауреат мистецької премії ім.П.Білецького
«Слово просвіти» 13-19 листопада 2014
«Справи сімейні» №11, 2014
«Культура і життя» 30 листопада 2014

_______________________________________________________________________________

Щиросердне вітання до Дня художника 2014

Оксамитова осінь -2014 року сповнена надзвичайним духовним злетом єднання українського народу. На кожному творчому заході, а їх влаштовується чимало цього творчого сезону, червоною стрічкою висвітлюється бажання людей жити в мирі, справедливому суспільстві та в оточенні краси. Саме таке враження від Всеукраїнської виставки приуроченій до Дня художника.
На відкритті виставки були присутні керівники усіх обласних організацій Національної спілки художників України та картини двох художників із Криму. У своєму вітальному слові голова НСХУ, народний художник України, відомий скульптор В.Чепелик зазначив високий художній рівень та оптимістичний настрій представленої експозиції. Слова подяки  прозвучали у вітаннях від Президента України П.Порошенка, голови Верховної ради України О.Турчинова, міністра культури України Є.Ніщука.
Щоб зрозуміти підґрунтя творчого потенціалу художників, треба зазирнути до історичних джерел, в яких закладені споконвічні цінності – віра, вірність, відповідальність та любов. А коли за такі  постулати беруться творчі люди то й результат вражаючий. Все це можна відчути крізь призму понад 600 творів, які представлені на виставці. Ми маємо унікальну можливість познайомитися з новими ідеями, визначити творчі орієнтири та узагальнити рівень  культурно – мистецького обличчя України. А коли наш народ переживає складні часи на шляху виборювання незалежності та територіальної єдності, такі виміри набирають особливого значення.
Представлені твори, а це живопис, скульптура, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, дарують духовну насолоду, спонукають до пробудження патріотизму, викликають почуття любові до свого народу, своєї землі, своєї держави. Достатньо назвати триптих В.Корольова та Л.Лисенко (Київ) «Великі співці України» на якому зображені Леся Українка, Т.Шевченко та І.Франко. Так свою любов до Українських правофлангових на ідеологічному та літературному фронті висловили художники у своїх гобеленах. В образах цих вірних синів Українського народу, сіячів правди та справедливості ми знаходимо міцну підтримку в сьогоднішньому складному періоді захисту демократичних цінностей. Так і хочеться згадати Кобзаря – От де слава, слава Україні!
А слава України відчувається у представлених витворах різних жанрів, складних за темами узагальнених глибокою філософською думкою. Митці прагнуть передати не тільки те, що ми бачимо в оточуючому світі, а й те, що вони відчувають. Це велика відповідальність, але високий професіоналізм, творче обдарування дозволяють художникам братися за серйозні теми.  Саме такими є твори П.Ковтуна (Суми) який звернувся до Т.Г.Шевченка в картині «Я на сторожі коло них поставлю слово..», О.Недошитко (Одеса) «Берегиня», К.Могілевсього (Київ) «Справи Богдана Бринського», Ю.Лесюка (Львів) «Заповіт».
Краса мальовничої України оспівана генієм Українського слова Т.Шевченко, розкрилася в пейзажах І.Бондаря (Черкаси) «Осінній спокій», Ю.Зорко (Донецьк) «У затоці Тарханкут», В.Перети (Рівне) «Засніжена дорога»  та ін.
Як зазначив народний художник України В.Гурін, на виставці представлена достойно молодь, а це нові форми, потужний сплеск яскравих ідей та енергетики.
Портретна серія вражає не тільки схожістю, а й глибокою філософською думкою, внутрішнім станом обраних постатей Досить подивитися вражаючий живописний портрет народного художника України Сергія Шишка пензля В.Ковтуна, портрет – етнографічна енциклопедія в образі Сергія Васюка у Подільському кожусі роботи І.Мельничука, або полотно «Портрет вчительки Т.Захарченко» художника О.Петренка.
Чорнобривці, соняшники, калина як же без них? От засяяла наша Україна красою символів де процвітає родина, мати, земля та Батьківщина. Серія натюрмортів художників В.Гуріна, Н.Божко, Д.Курсіна, Я.Кацуби, Ю.Пастухової та ін. просто вражає кольоровим розмаєм, душею та любов’ю до рідної України.
Скульптори показали твори, сповнені гостро сюжетного задуму, високого художнього виконання, як П.Ніколаєв (Одеса) «Монах», А.Забой (Київ) «Качур світовий», В. Дромарецька «Декоративна голова», П.Шестопалов   «Дами», П.Ніколаєв «Монах» та ін.
Художники, зберігаючи українські національні традиції, створюють нові образи, теми, серії в яких вирує мирне життя. Вони знаходяться на передовій за своїми творчими образами, прагненням розкрити правдиві сторінки буремного сьогодення. Тому майже в усіх галереях України пройшли благодійні акції та аукціони на допомогу потреб воїнів АТО, госпіталів, біженців, родинам загиблих.
У нас є чим пишатися, бо наша держава унікальна за своїми самородками, творчими людьми, які самовіддано слугують своїм мистецтвом рідній Батьківщині. Високий рівень українського мистецтва, самобутність художніх творів виводить Україну на достойний рівень у світовій спільноті.

Фото автора
1. А.Гудименко «Подорожній» (гобелен, вовна)
2. П.Ковтун «Я на сторожі поставлю слово..»
3. О.Петренко «П-т вчительки Т.Захарченко»
4  О.Недошитко "Берегиня"
5. Вітає голова НСХУ народний художник України В.Чепелик

Валентина Єфремова мистецтвознавець, заслужений працівник культури України

Щиросердне вітання до Дня художника – 2014/ «Справи сімейні», Київ,  №10, 2014

__________________________________________________________________________

«Седнівська осінь - 2014»
Що приваблює творчих людей саме до Седніва, де ось уже декілька років поспіль влаштовуються численні творчі заходи Географічно прикордонний Седнів Чернігівської області розташований на сході України. Літописні спогади приводять нас до періодів княжіння Святослава Ярославовича, боротьби з печенігами, половцями, татаро-монгольською навалою. Під час панування Литовського князівства були створені козацькі сотні, які увійшли у Чернігівський полк. На арену виходить ім’я гетьмана України Івана Самойловича, але чимала заслуга у створенні загонів козацьких ополченців місцевого полковника Якова Лизогуба. Отут ми підходимо до підґрунтя цьогорічного пленеру. Річ у тому, що Тарас Григорович Шевченко, 200-річний ювілей якого відзначає світова спільнота, бував у цих місцях. Він товаришував з одним із братів Лизогубів Яковом і проживав у флігелі їхнього маєтку в 1847 році. Чимало видатних людей бували в цих місцях: баснописець Л.Глібов, художник Л.Жемчужніков, письменник Б.Грінченко, чимало інших художників, письменників, музикантів, громадських діячів.
Творча база НАОМА розташована  в центрі селища, де все  дихає натхненням, потужною енергетикою та прагненням митців привнести свою лепту у первозданну красу. Уже п’ятдесят років поспіль поспішають художники в цей мальовничий рай, сповнений надзвичайної потужної енергетики і де все спонукає до творчості. З величезного пагорба розкривається захоплююча панорама на річку Снов. А навколо милує око романтична панорама хатами, затишними подвір’ями, садами, луками, лісами, долинами, цілющими джерелами.
Невеличке селище територіально має вагому та досить цікаву історію. Тут збереглися поселення з часів бронзи, скіфів, раннє слов’янських часів, сіверян. У Седніві -  залишки валів стародавнього городища Саднос, будівлі чернігівського полковника Якова Лизогуба, маєток та Кам’яниця; відомий зразок вишуканого українського бароко Воскресенський собор, Троїцька та Георгіївська церкви. Але про унікальний шедевр сакральної архітектури періоду козачини окремі рядки.
Якже не любити цей край, де виборювалося незалежне життя  народу України ще з часів козаччини, свідком якого є унікальна дерев’яна Георгієвська (Юріївська) церква 17 ст. Побудована без єдиного цвяху, споруда спроможна   на пересувний похідний вид життя. Будівля вражає своєю вишуканою красою, але так сталося, що на її долю випала й сьогоденна боротьба.
Із круч відкривається велична панорама, розкіш якої вражає будь-яке уявлення. Недаремно Глібов саме на цих пагорбах написав пісню «Стоїть гора високая», яка давно вже стала народною. Згадується Кобзар, який мріяв про видання «Мальовничої України» і писав:  «І все - то те, вся  країна повита красою…».
Цю красу відчули  і учасники пленеру, коли щедре сонце оксамитової осені озолотило навколишнє середовище. Калейдоскоп кольорів переповнював почуття. Одномоментно  в уявленні вимальовувалося декілька краєвидів один за одного краще, тому декому вдавалося за день створити три -  чотири пейзажі.
Чимало художників вже тут бували:   керівник групи з секції графіки Юрій Казимирович  Кутілов,  Годунова Лариса Олександрівна (живописна секція), Добрякова Дар’я Вікторівна (секція монументально-декоративного мистецтва), Скобельський Микола Станіславович (живописна секція), Аношкіна Світлана Валеріївна (живописна), Єфремова Валентина Олексіївна (секція критики та мистецтвознавства). Вперше пощастило побачити цей дивовижний край  - Кузьмічової Валентині Сергіївні (секція театр, кіно та телебачення), Матейко Ганні Ігорівні (декоративно-прикладна секція), Сенчук Любові  Григорівні (живописна).
Пленер має особливу відзнаку, проходить у місцевості, пов’язаній з життям Т.Г.Шевченка, його перебуванням у своїх друзів Лизогубів. Тут поет мав останні вільні дні свого життя, повернення до Києва було затьмареним арештом. У чарівній місцевості старовинного прикордонного козацького краю вдихав красу та волю: Шевченко малював, мріяв, відчував тугу про майбутнє українського народу. Учасники пленеру пройшлися дорогами Шевченка занурюючись у дивні часи історії, сповненої трагічних та щасливих моментів.
От і засяяли куполи церков, заблистіли прозорі води річки Снов, зашелестіли клени та дуби, берізки та осики кожен на свій лад, а загалом на полотнах озвучувався дивний осінній оркестр, сповнений надзвичайного натхнення. У такому мажорному настрої створені біля 200 робіт, які були представлені на підсумковій виставці. Заполум’яніла дивовижна краса Північної Пальміри України «Седнів осінній» Л.Годунової, «Ранок над Сновом» Д.Добрякової, «Осінній мотив» С.Аношкіної, «Ранковий туман» Ю.Кутілова. Промовляє історія на полотнах «Шевченкова липа»,  Г.Матейко,  «Козацька церква» Л.Сенчук. Бринить журлива пісня «Стоїть гора високая» в однойменній картині М.Скобельського, сяє «Золото осені в Седніві» В.Кузьмічової.
На підсумкову виставку живопису прийшли учні шкіл зі своїми вчителями, малечі з дитячого садочку, мешканці Чернігова та Седніва. Голова Національної спілки художників народний художник України Володимир Чепелик побажав митцям подальшого натхнення та зберігання традицій, які були закладені на пленерах стовпами українського мистецтва Т. Яблонською, Ф.Захаровим, М.Дерегусом, С.Шишко, М.Трохименко, К.Ломикіним та ін. З привітаннями виступили голова Київської організації НСХУ Віктор Коновал, голова живописної секції заслужений діяч мистецтв України Іван Пилипенко, голова секції скульптури заслужений художник України Аліса Забой, голова секції декоративно-прикладного мистецтва Володимир Балибердин.
Подяку органа торам пленеру, керівництву КОНСХУ від його учасників вручив керівник групи художник Ю.Кутілов. На згадку про ювілейний рік 200-річчя Т.Шевченка та з нагоди 50-ої річниці з дня відкриття творчої бази художники посадили смереку. Нехай вона нагадуватиме наступним поколінням, як любили свою землю митці та слугували українському народу своїми талантами.

Фото Галини Дюговської, Володимира Балибердіна, Дарьї Добрякової та Валентини Єфремової:

1. Посадили смереку;
2. Учасники пленеру біля пам,ятника Т.Яблонської;
3. В. Коновал вітає учасників;
4. Відвідали Тараса Шевченка;
5. В.Чепелик відкриває виставку;
6. Гості на виставці.

Валентина Єфремова мистецтвознавець, заслужений працівник культури України, лауреат мистецької премії ім.П.Білецького

_________________________________________________

Краса душевної палітри

Виставку з такою назвою приурочила до 100 своїх батьків Федора  Деряжного та Надії Тонашевой їхня донька, Катерина Деряжна. Загальна тональність виставки – любов до своєї землі, краса мальовничих краєвидів України та чарівність живописної палітри. Це все випромінюють постаті головних героїв подружжя художників та їхньої доньки. Коли дивишся на таку родину, то відчуваєш настільки ми, українці, багаті на душевне тепло, щирі родинні почуття, відвертість, високу культуру та прагнення зробити добро.
Про творчий тандем Деряжних-Танашевої можна написати поему, в якій червоною стрічкою пройде мальовнича Україна. Що хвилювало художників, про що розповідають їхні картини? Впізнаванні історичні будівлі, величний Дніпро, Кримське узбережжя, прості сільські мотиви, відкриті обличчя людей, та розмай квітів. На виставці представлені картини, більшість з яких це етюди для майбутніх полотен. Мало що залишилося у родинній колекції з великих полотен, бо більшість із них розійшлася по українських музеях, галереях, приватних зібраннях.
Федір Іванович Деряжний (1914-1976) з Полтавщини. Він народився в сім’ї селянина-коваля. Але потяг до живопису привів його в Київський художній інститут, де він навчався у Ф.Кричевського, О.Шовкуненка, С.Григорьєва. З таким потужним творчим підґрунтям Ф.Деряжний пішов на самостійний творчий шлях. Про його участь у Великій Вітчизняній війні свідчить серія малюнків зроблених безпосередньо з фронту, та картини на писані олією, серед яких привертає увагу полотно «На порозі рідного дому». У всій постаті солдата, який застиг на порозі зруйнованої хати, з пілоткою у стиснутій долоні, відчувається страждання та біль втрати.
Ф.Деряжний створив серію політичних плакатів та карикатур, чимало композицій на воєнну тематику. Влаштував фронтову художню виставку «Бойовий шлях 1-ої повітряної армії» в м. Ростенбург». За це був відзначений орденом Вітчизняної війни.
Післявоєнна діяльність була пов’язана з училищем декоративно-прикладного мистецтва, де він працював директором та викладачем живопису. А з 1952 року Деряжний очолив Музей Українського мистецтва в Києві. Головні монументальні роботи увійшли у золоту скарбницю українського мистецтва. Це багатофігурні тематичні композиції присвячені історії України «Карпатська балада», «Апасіоната», «Червона весна», «Ранок кохання» та ін..   
Особливої уваги заслуговують монументальні полотна. Вони зафіксовані у фотографіях, які зберігає донька Катерина Федорівна Деряжна. Це багатофігурні панорамні композиції, свідки багатогранного таланту Ф.Деряжного с прекрасною передачею настрою, характерних образів людей, сповнених історичної правди: «Над Дніпром, «Морський бій», «День Перемоги», «В окопах» та ін. Так на картині, пронизаній радісним настроєм,  під назвою  «Перший раз у перший клас», зображені дружина художника та донька.
Картини Надії Танашевої - майстра прозорої палітри, цілком відповідають вимогам українського реалістичного живопису. Сонячні вулички Криму, світлодайні морські простори, глибокі за внутрішнім станом портрети презентують її творчу скарбницю. Слід назвати портрети Марко-Вовчок, майстра петриківського живопису Поліни Глущенко, друзів, діячів культури та мистецтва України.
Катерина Деряжна взяла все найкраще у своїх батьків-художників. Майже все своє життя працювала позаштатним художником видавництва «Веселка», «Музична Україна», в журналах «Малятко», «Барвінок». Протягом двадцяти років навчала дітей в образотворчий студії в Києві. Їі твори приваблюють шанувальників живопису хвилюючим колоритом, ліричністю образів, вишуканим настроєм. Такими є її натюрморти  з польовими квітами, гарбузами, городиною, фруктовим розмаєм. Художниця приділяє увагу деталям, сам вони будують ціле оповідання, надають особливої гармонії її творам. А це керамічні глечики, вишуканий фарфор, старовинне скло. І все це дихає, співає, створює особливу ауру добра та любові.
Виставка має надзвичайну енергетичну силу - тут свята правда людини, яка любить свою землю, цінує батьків, безмежно закохана у мистецтво. Портрет матері уособлює усі страждання жінки воєнних часів в Україні. Живопис чудово передає внутрішній стан напруженого сумного обличчя, жінці прийшлося пережити Голодомор, Велику Вітчизняну війну, ховати померлих від голоду шести дітей. Але її облік свідчить про волю та непереможну силу любові матері.
 «В творчості родини Дерягиних дихає моя рідна Полтавщина. Навіть якщо вини й пишуть гори Закарпаття, від них дихає тепло  Полтавського краю.  Вдячний долі, що побачив таку прекрасну виставку з відкритим живописом без викрутас. Душа відпочиває, насичується спокоєм та красою», - поділився у розмові Герой України, відомий поет, голова Українського фонду культури Борис Ілліч Олійник.
Це одна з провідних виставок галереї «Митець», що розташована в центрі столиці України. «Автори відносяться до представників еліти української культури.  Вони освячують наше сьогодення чистотою та вірою у світлі ідеали», - поділилася директор галереї Ганна Лавреха.

Фото Андрія Деряжного:
1. Катерина Деряжна на виставці;
2. «На порозі рідної хати» Ф.Деряжний.

Валентина Єфремова (Роменська) мистецтвознавець, заслужений працівник культури України

__________________________________________________________

Діалог з природою 

_____________________________________________________________

Виставка на трьох

________________________________________________________________

Натхнення Анатолія Тартаковського

До мандрів люди прагнули завжди. Особливо потрібні вони мистцям, яку шукають нових творчих імпульсів. Їхні роботи, створені у далеких країнах, - то художнє віддзеркалення незвичного для нас буття: від своєрідних ландшафтів із характерним освітленням і колоритом, фантазій оригінальної архітектури до фольклорних замальовок різних народів. Одним із сучасних українських художників, що часто мандрує з етюдником, фарбами, полотнами, є Анатолій Тартаковський.

Картини митця відтворюють географію його подорожей, передають своєрідне індивідуальне відчуття романтики далекого краю, яскраві риси обраного мотиву, розмаїття кольорів. Широкий діапазон палітри розкриває темперамент майстра. Поглиблене філософське осмислення вдало озвучених мотивів передає духовний стан творення.

Манера, в якій останніми роками працює митець, визначена ним самим як імпресіоністична. Композиції живописця лаконічні, не подрібнені деталями, побудовані на зіставленні тональних і колоритних контрастів, на експресивно-динамічних формах.

Неоімперсіоністичний метод А.Тартаковського повертає нас до втраченої радості спостереження натури. Водночас художник відтворює її безкінечно далекою від фотографічного бачення. Часом позитивна енергетика випромінюється від картин навіть більше, ніж від безпосереднього спілкування з реаліями природи. Тартаковський вдало поєднує досягнення різних мистецьких течій. Особливістю його картин стає активний чуттєвий відбиток феномену життя. Художник закликає нас відмовитися від усталених кліше і віддати себе живому незатьмареному почуттю, що не знає передісторії… Картини створені з натури, залишаючись її емоційною проекцією, набувають нової виразності. 

Нещодавно у Києві, у приміщенні у Центру сприяння розвитку мистецтв, була організована виставка Анатолія Тартаковського  «Ідея Середземноморського духу», що підсумувала певний етап його живописних пошуків. Окрім неоімпресіоністичного погляду, експозиція озвучила іншу, не живописну, а, скоріше, культурологічну тему.

Малюючи безпосередньо з натури у багатьох приморських державах, спостерігаючи життя різних народів, особливості характеру, вдивляючись у їхню історію, проймаючись міфологічним світом, художник помітив спільні риси національного, релігійного, етнічного різнобарв’я. середземноморського світу. Край цей він розширює «..від Гіблартару до Гіблартару », тобто узбережжя від Марокко до Колхіди уздовж північної Афро-Азії й зворотно до Іспанії вже через південь Європи.  Так, об’єднуючи в єдиний культурний простір зони Егейського, Андіатичного, Чорного, Азовського та інших морів і островів. Для художника виявились і стали зрозумілими перетини культур єгипетської, крито-мікенської, елліністичної, скіфської, римської, ісламської, мавританської та багатьох інших народів. А.Тартаковський дійшов узагальненого відчуття єдності всіх територій від Гіблартару до Колхіди в історико-міфололгічній площині. Він маючи за плечима неабиякий творчий досвід, майстерність, схильність до філософських узагальнень, перетнув кордони і випростався у міжнародному просторі сотнями полотен, де зумів відчути і перенести у картини самобутній елемент єдиного середземноморського духу, і Україна своїм півднем вхожа у цю спільноту.   

Живопис А. Тартаковського можна порівняти з музичним твором який лунає в органному концертному залі. Його насичена віртуозна палітра звучить могутніми акордами. Збуджуючи шляхетні почуття. Роботи наповнюються енергією, прагненням до світлого у житті. Залишаються в пам’яті дивні венеціанські канали, осінь в Жуан-де-Пені, адріатичні фортеці, краєвиди Ніцци, рибальські човни з Туніса, афінський Акрополь у несподіваному ракурсі чи єгипетські сади з ібісами. А може, комусь ближчі кримський захід сонця у Ласпі, таємничі обриси Ай-Петрі чи узбережжя у Гурзуфі. 

Деякі композицій створені ніби  з висоти пташиного польоту, коли для досягнення просторової ілюзії мистець використовує розмаїті засоби: перспективу, фактуру, світлотінь, – як у пейзажі Вольфгангзее, у краєвидах «Фортеця у Влані»,  “Гурзуф” або нічний композиції “Рибальські човни в Криму”. Такий ракурс насичує картини особливим станом камерності, завершеності. 

Художник надає мотивам мажорного звучання, пробуджує прагнення побачити нові краєвиди. Засобами образотворчого мистецтва Анатолій Тартаковський розкриває глядачеві художній образ світу, пропонує відчути розмаїті вияви краси. Мистець немовби пізнає самого себе через гармонію кольорів країн приморського півдня.

 

Фото А.Тартаковського:

1. «Крим. Натюрморт в Сіемеїзі»

2. «Скали в Ласпі»

3. «Хризантеми в Національному Нікітському саду»

 

Валентина Єфремова мистецтвознавець, заслужений працівник культури України. 

«Образотворче мистецтво» №2, 2006

__________________________________________________________________________

Триєнале скульптури 2014

______________________________________________________________

"Коди давнини"

Валентина Єфремова мистецтвознавець, заслужений працівник культури України, лауреат премії ім.. Платона Білецького

Фото Володимира Балибердина

Культура і життя, №33, 2014

________________________________________________________________________

ФАКТОРИ ХАРИЗМИ

Кожний   художник   йде  своїм  шляхом  шукаючи  гармонію,   красу і ту, особливу родзинку, яка формує його творчий стиль. Для Юрона Шевченка, відомого українського митця з особливою харизмою, все складалося не так просто, прийшлося чимало перелопатити в своєму уявленні щоб художні образи віддзеркалили його власну життєву філософію. І ось прекрасна нагода  - ювілейна виставка живопису, яка сколихнула творчий бомонд столиці. В галереї «Митець» представлено двадцять полотен з неординарними героями. У простір невеличкого приміщення буквально увірвалися швидкісні автомобілі. Марки всесвітньовідомих брендів поєднали глядачів у просторі і часі.  Доречи, у світі нараховується тридцять три унікальних надшвидкісних зразка. Лідером яких є марка Вейтон Бугат за ціною у 4 млн. 750 тисяч доларів, з швидкістю у 431 км  у годину.  
Але 127 років тому відбулася переломна подія в історії автобудування. Згадалася бувальщина в Німецькому містечку Мангейм ще у 1886 році. У інженера Карла Бенца, який щойно запатентував саморушний екіпаж на трьох колесах для двох персон, це авто викрали. Як з’ясувалося, що його дружина Берта Рингент з синами вирішила обкатати машину і поїхала відвідати родину у сусіднє містечко Пфорцхейм. Величезний натовп зібрався щоб розглянути новину – повозка без коня рухалася, правда з швидкістю 16 км. у годину, але рухалася! Про цей випадок дізналася вся Німеччина, а з нею й увесь світ. Так почалося сходження авто на Олімп слави. Подорож Берти зайняла відповідне місце в історії – був зафіксований перший марафон довжиною у 180 км., а само авто отримало назву «Вікторія» тобто, « Перемога».
Дякуємо дружині Карла Бенца за рекламу, як і  дружині Юрона Шевченка Анні Яровій за влаштовану презентацію. Сонячне подружжя приймало вітання від друзів, колег по творчому цеху, рідних … Народний художник України відомий живописець Василь Гурнін підкреслив, що люди шукають гармонії, а вона ось тут, поруч з нами, в цих прекрасних картинах, сповнених самобутнього живописного стилю. Юрон Шевченко вільний митець, для нього не існує кон’юнктури, замовників, або якихсь кордонів. Він малює від серця, про що красномовно говорить полотно «Сон Дмитра Тимофійовича про його майбутню подорож до місця Парижа». Автор створює свій образний світ в якому головним стержнем є мрія, та сама мрія, яка перетинає часи, горизонти, наповнюється динамікою внутрішнього стану. І головне, Шевченко зберігає академічний живопис, який на жаль, сучасна Європа майже втратила. Досить подивитися на представлені натюрморти «Троянди і виноград. Споконвічне», «Натюрморт Прованс», «Натюрморт з лимонами», «Натюрморт з атрибутами модерну».
Експозиція радує погляд культурою подачі картин, які наповнюються особливою аурою художнього впливу. Виставка має ознаку свята, бо сам художник, як зазначила Анна Ярова, вміє створити радість, а своїми енциклопедичними знаннями упереджує час.  Незважаючи на те, що автор використовує засоби образів «масової культури», які вже канули в минуле, твори митця вирізняються оригінальною стилістичною подачею. В трансформаціях художника вони набирають нового змісту й виразності, тобто широкого діапазону.
А захоплення новою темою почалося у недалекі 90-ті роки ХХ століття. Юрона Шевченка привабили авто. І з усім творчим розмахом, притаманним характеру самого митця, він занурився в цей динамічний світ, наповнивши його гостросюжетними композиціями сповненими іронії, гротеску та експресії. Так на творчому олімпі українського живопису з’явився самобутній  автор унікальної колекції автоарту.
В картинах Юрона Шевченка головним героєм є авто, те саме авто про яке мріє кожна престижна людина нашого техногенного часу. Своїми неповторними трансформаціями художник перетворює мрію в реальність. А такі метаморфози приречені на успіх, зазначив у вітальному слові відомий арт-критик Олексій  Титаренко.
Авто Юрона Шевченка не просто долають шляхи, пори року, вбираючи історичні події, контактуючи з яскравими особистостями світового рівня. Вони існують в дивному синтезі з натюрмортом, пейзажем, буквально розкривають технічний прогрес, як досягнення людського інтелекту. «Листи з минулого. Триптих», «Ай-Петрі. Плин Часу», «Нічне маріння Шевроле». В сюжетах відчуваються ознаки рекламного плакату, але візуальні ефекти надають нового змісту творчим фантазіям митця. Художник вигідно підкреслює різноманітні фактури  як метал, скло, порцеляну, тощо. Освітлення буквально наповнює його творіння, будь то зима, весна або літня пора року.  Мушля промовляє свою симфонію вічності, а поруч в дивній гармонії існує урбаністичний простір з хмарочосами, морськими хвилями, водоспадами. Мчать авто по трасі з всесвітньо відомими персоналіями, а митець, в своїх метаморфозах шукає сенсу життя переносячи  уявлення в контексті конкретно створеного оточення.  
Про вміння товаришувати, бути істинним, відвертим другом говорили голова секції графіки Київської організації Національної спілки художників України заслужений художник України М.Кочубей, голова секції живопису заслужений діяч мистецтв України І.Пилипенко, голова секції критики та мистецтвознавства заслужений діяч мистецтв України, кандидат мистецтвознавства О.Роготченко. Згадав про зарубіжні виставки Ю.Шевченка заслужений художник України Олег Пінчук, коли вже з перших кроків після закінчення Київського державного художнього інституту було видно, що з’явився новий талановитий художник в мистецькому середовищі України.  Шевченко занурився в різноманітні сфери творчої діяльності, вдало освоїв станковий та монументальний живопис, графіку. І згодом, його твори побачили і в далекому зарубіжжі.
На творчому шляху художника чимало виставок, твори зберігаються у галереях, музеях, приватних зібраннях як України, так і закордоном. Побажаємо ювіляру нових творчих ідей, фантастичних інтерпретацій на які так щедро його одарила доля.

Твори:
1. «Колись на трасі № 60»
2. «Нічні марення Шевроле»
3. «Ревнощі»

Валентина Єфремова заслужений працівник культури України,
 Мистецтвознавець, лауреат премії ім.Платона Білецького

_____________________________________________________________________________

На гостини до вільного митця - Івана Марчука

"Не запитуйте мене про щастя, це поняття у моєму випадку, відноситься до сенсу життя.
Я його знайшов…"
Іван Марчук

Іван Степанович Марчук — один з найвідоміших художників планети, народився у 1936 році на Тернопільщині.
1951-1956 – роки навчання у Львівському училищі прикладного мистецтва ім.І.Труша.
1965 закінчив Львівський інститут прикладного мистецтва. З 1984 року на творчий роботі.
1997 – лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка. 2004 – заснування музею Івана Марчука у Києві.
2006 -  Міжнародна академія сучасного мистецтва у Римі прийняла Івана Марчука до лав “Золотої гільдії”
(членами якої є 51 художник зі усієї планети) Його обрали почесним членом наукової ради Академії
2007 -  увійшов до британського рейтингу “100 геніїв сучасності ”. 2008 – Почесний громадянин міста Тернополя.
І. Марчук є людиною світу, тривалий час проживав у Австралії, Канаді, США.  З 2001 року остаточно повертається в Україну,  живе і працює у столиці.
Художник має біля сотні персональних виставок
В одному з інтерв’ю Іван Степанович сказав: «Міг би розмалювати небо і не повторювався…». Цей факт підтверджують його твори, об’ємний доробок яких сягає 4500 картин. Усі вони розподілені на десять тематичних циклів. Художник одержимий натхненням, бере нові і нові висоти і не перестає дивувати шанувальників образотворчого мистецтва  розмаєм творчих образів.
Творчі доробки, представлені до річниці відкриття Музейно-виставкового центру «Музей історії Києва»,  демонструють усі цикли творчої діяльності митця. Стильові періоди визначалися прагненням митця виплеснути свої емоції за певному етапі свого життя. Він переживає ту чи іншу життєву колізію та у вирі метаморфозних інтерпретацій  динамічно створює новий цикл,  сповнений самобутнього творчого обличчя.
Оригінальні твори Марчука передають сутність не менш загадкового митця, його прагнення втілити свої враження у творчі образні інсталяції. Тут і гра світлотіньових рішень, і простір, і багатопланові площинні композиції. Розкутий стиль письма, виважена кольорова гама надають творам художника особливого шарму. Іван Марчук пізнаванний не тільки завдяки створеному власному стилю живопису, в картинах вирує шквал емоцій, роздумів, пошуків поєднаних особливою таємничістю.  І в цій загадковості розкривається стомлена душа яка так прагне волі.  Марчук динамічно будує свій світ, суперечливий, пронизливий, сповнений боротьби добра та страждань. Митець не нав’язує нам своє бачення, навпаки він дає можливість не тільки спостерігати, а й вільно трактувати свої доробки.
Дійсно, він не такий як усі і вміє вразити, бо не втратив жаги до життя і по сьогодні. В інтерв’ю, Іван Степанович зазначив, що коли стає працювати, а це щоденний виснажливий творчий процес, дихає на повні груди, і щедро насичує свіжим повітрям свої картини. Думки блукають у пошуках краси та істини. Досить глянути ранні твори з циклу «Голос моєї душі», або твори в стилі пльонтаризму з поглибленим філософським навантаженням, чи в серії абстрактних варіантів, де колір вирує своєю неповторністю, як у циклі «Погляд у безмежність».
Приступаючи до мольберту він інколи й сам не знає кінцевого результату. Виснажливий творчий процес заполоняє його внутрішній стан і з кожним дотиком пензля набирає нових обертів, від яких уже неможливо зупинити час. Майстер занурюється у свій задум  і з натхненням, на межі одержимості, народжує новий шедевр. Чимало доробків викликають неймовірну тугу, сумні спогади.  Але від цього вони не втрачають своєї краси і цілісності. Біля панорамних навпаки, світ перестає існувати, виникає почуття безмежного всесвіту, сповненого нікому не відомих таємниць… «Бути незалежним, це моя доля, - ділиться Іван Степанович, я належу мистецтву, і в творчому процесі увесь сенс мого життя».
Твори Марчука можна порівняти з симфонічним оркестром, коли диригент знає, як узяти ту чи іншу ноту і коли надати соло окремому інструменту.  У цьому дивовижному синтезі народжуються каскади емоцій, які і роблять загальний твір неповторним, могутнім і сповненим краси.
Сольні партії художника передаються поцінувачам прекрасного через його одкровення колискового тепла родинної хати, через дивні елегії в потоках сонячних променів, або ліричні серенади квіткових натюрмортів, чи могутні суто народні інтерпретації, в яких дихає Україна.  
Польоту творчого натхнення Марчука немає межі, але в кожній роботі митець пізнаванний. Чи то дивні сплетення ліній, які поступово створюють об’єми, чи то площини що наповнюють простір полотна таємничими перспективами. Світлотіньові рефлексії надають картинам загадковості, філософської поглибленості, власне, йде розмова. Могутня експресія заволікає, інколи розриває душу на шматки, але завжди з домінуючими естетичними перевагами. У будь якому разі, байдужим не залишиться ніхто, хто раз побачив твори Івана Марчука, який самовіддано слугує Аполлону.
Івану Марчуку є що сказати людям, з ним цікаво спілкуватися. Марчук володіє феноменальною пам’яттю, широко обізнаний у різних галузах мистецтва, водночас він загадковий, вміє не тільки  здивувати, а й змушує мислити. Митець хвилює своїми творчими задумами, збуджує уявлення, виховує художні смаки, впливає на духовний розвиток суспільства. Провідні галереї та музеї України та світу залюбки влаштовують виставки його творів. Але зі своїми роботами майстер не поспішає розлучатися. «Бо це мої діти, і кожна картина має особливе значення для мене особисто. Кожен задум, знайдена тема нерозривно пульсує в моєму серці, творчому уявленні. В них моя душа і душа рідної землі», - ділиться художник.
Із дивного творчого джерела митця виплескується жива історія, сповнена артефактами глибинних епох. Тому й чекає художник обіцяного ще при минулій владі, музею для його безцінної колекції в якій вирує душа рідної України.
Подарунком до річниці Музейно-виставкового центру «Музей історії Києва» стала ретроспекція 60 картин Івана Марчука, під назвою, яку має одна з картин митця, «Нерозгадані таємниці». Виставка відбувається під патронатом голови Київської державної адміністрації Олександра Попова. «Погляд у безмежність» відчули начальник Департаменту культури і мистецтв  КМДА Світлана Зоріна з командою, творча інтелігенція, друзі, шанувальники образотворчого мистецтва та представники ЗМІ.
На відкритті урочисто презентували раритети історики-топографічний нарис «Опис Києва» відомого українського історика М.Закревського (1805-1871).  Та вручили сотому відвідувачу Музею безкоштовний річний квіток на всі заходи музею.
Прелюдією до початку презентації виставки Івана Марчука була концертна програма Київського академічного театру українського фольклору «Берегиня» (керівник - народний артист Микола Буравський). На майданчику перед Музеєм історії Києва було людно, гуло мов у бджолиному вулику, запальна музика з блазневим дійством скоморохів, жовто-блакитні кульки з дівчатами в українському вбранні  піднімали настрій.  Кульки злетіли в небо, а шанувальники творчості Івана Марчука насолодилися прекрасним.
Прийдіть і ви, не пожалкуєте, освятіться духом Незалежної України.

Валентина Єфремова мистецтвознавець. заслужений працівник культури України, лауреат премії ім.П.Білецького

___________________________________________________________________

Андрій Чебикін. Творчість та школа

«Простота, вишуканість, професійність…» ці слова  народного художника України, лауреата Національної премії ім. Т.Шевченка, ректора Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, дійсного члена  президента Національної академії мистецтв України Андрія Чебикіна найкраще розкривають виставку «Творчість і школа», яка нещодавно відкрилася в Києві.
Презентуючи виставку, ректор Інституту проблем сучасного мистецтва, народний художник України Віктор Сидоренко підкреслив високу професійність представлених творів. Концепція виставки  окреслена творами учнів Майстра лише цього року. Це не дипломні проекти, чи студентські постановки, в  розмаї  самобутніх талантів відчувається творчий пульс сьогодення.
На святі було вручено двом ректорам - А.Чебикіну та В.Сідоренку - Дипломи Почесних академіків та урочисті мантії академії Мистецтв Узбекистану  від Постійного та Надзвичайного Посла Узбекистану в Україні Алівера Абдуалієва, який зазначив, що НАОМА сприяє розвитку культур між двома братськими народами, впливає на збереження миру на планеті.
Ім’я Андрія Володимировича Чебикіна широковідоме й шановане в Україні та далеко за її межами. З 1989 року він є ректором Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, а з 1997- го  --  президентом Національної академії мистецтв України, одночасно він очолює численні державні комісії в галузі культури та мистецтва. Але найперше — А.Чебикін є справжнім значним Майстром графічного мистецтва.
Творчість Чебикіна стала невід’ємною складовою історії українського мистецтва, яку можна простежити  від сімдесятих років ХХ століття й до сьогодення. Визнання завжди супроводжувало художника, відкриваючи нові творчі горизонти, накладаючи неминучі обов’язки. У 1977 році він став лауреатом премії Ленінського комсомолу, в 1979-тому отримав звання заслуженого діяча мистецтв, а 1992 рік уже був означений присвоєнням звання народного художника України, в 1995 році став лауреатом премії ім. І.Огієнка  і в 2007-му отримав  найвищу українську мистецьку нагороду Національну премію ім. Т.Г.Шевченка.
Творам А.Чебикіна притаманна легкість задумів, романтичність образів, поглиблене філософське бачення. Водночас все це поєднується досконалим володінням малюнка, прозорою аквареллю, бурхливим динамічним образо творенням. Так пульсує життя, випромінюється любов, створюються позитивна аура, яка наповнює оточення рухом, красою, шляхетністю. Художник знаходиться постійно у творчих пошуках, поступово трансформуючи свої задуми в самобутні художні образи. Він ще у 80-х «завоював» космос, але спочатку була серія земних робіт солдатських буднів, родинного затишку, батьківського щастя. Цим творам притаманне зворушливе почуття, романтична тональність, відкритість почуттів. Обізнаний на літературі, Чебикін широко ілюструє твори українських письменників.
Джерельні витоки української історії виплекали у художника глибокий зміст, філософську глибину творчих задумів. Народилися монументально-декоративні твори «Древо життя», «Вічне», «Пісня», «Танок» та ін.
Одразу після закінчення навчання в Київському державному художньому інституті (1970) Андрія Чебикіна запрошено до викладання. І вже у 1985-му Чебикін створив майстерню вільної графіки, яку веде до сьогодні. Поруч проходила наукова праця, видання посібника «Техніка офорта», написання статей, наукових  розробок.
Андрію Чебикіну є  що віддавати іншим. В одному з інтерв’ю Андрій Володимирович сказав, що творче кредо художника формується на  трьох цеглинах  - простота, вишуканість, професійність. От і розповідає з усією відвертістю  чебикінська вишукана лінія, просто і ясно розкриває  творчий задум митця, неймовірно точно підкреслює форму, будує композицію, впливає на почуття. Так формується особлива магія Чебикінських художніх образів, неповторних за своєю красою та шляхетністю. Вишукана стилізація, несподівані ракурси, зворушуючи мотиви наповнені світлом, відвертістю, динамікою рухів. В картинах вирує життя чи то в серії «Мальовнича Україна», чи мотивах Кримського узбережжя, чи зворушуючих жіночих образах.
Потужна енергія майстра набутий досвід, творче бачення, прагнення привнести у світ новий подих надали майстерні Андрія Чебикіна особливого творчого статусу. Близько 300 учнів вийшли з цієї унікальної творчої кузні. Чимало з них вже стали на самостійну творчу стезю і прославляють українське мистецтво далеко за її межами, а деякі продовжили педагогічний шлях вчителя.
Основою навчання вважає А.Чебинін, є відкриття творчих здібностей свого учня, підтримка його власного творчого бачення. Академічні засади нашого учбового закладу дають можливість отримати студентам вагоме підґрунтя для подальшого творчого розвиту. Головне - бажання вчитися, прикладати зусилля для набуття власного творчо стилю.  Тому важливим завданням педагога є - не нашкодити, відчути творчу особливість учня та підтримати його крила для самостійного творчого польоту.
На вставці представлені твори Майстра та його учнів: Миколи Кочубея, Івана Кириченка, Віктора Кириченка, Миколи Журавля, Юрія Пшеничного, Оксани Стратійчук, Людмили Бруєвич, Адріано Сото, Олексія Чебикіна, Ксенії Ходаковської, Кристини Юн, Івана Григор’єва, Володимира Чебикіна, Оксани Кірпенко, Юлії Майстренко-Вакуленко, Надії Михайлицької, Тараса Ковача, Сергія Сабакаря, В’ячеслава Снісаренка, Андрія Левицького, Володимира Вакуленка, Влади Наконечної, Анни Миронової, Катерини Бруєвич, Миколи Кравця, Олександра Жулинського, Валерія Козуба, Анни Надуди.
Виставка демонструє самобутні твори виконані в різних техніках образотворчого мистецтва: графіці, живописі, об’єктах та інсталяціях. Мистецькі поривання художників спираються на надійну основу – знання та уміння що були отримані в академічній навчально-творчій майстерні. Водночас виставковий проект відображує творче дійство в якому є місце кожному учаснику. Експозиція побудована так, що розкривається виразність та індивідуальність окремих художників -- вони не зашкоджують один одному, а навпаки, доповнюють загальне враження. Смілі творчі ідеї вражають сучасним баченням, сповнені творчого натхнення яке передається глядачеві,  впливаючи на формування художнього смаку та естетичних поглядів.
 

Валентина Єфремова мистецтвознавець, заслужений працівник культури України

Роботи на сайті (фото автора):
1. А.Чебикін та В.Довженко «Прорив»
2. М.Кочубей серія «Український одяг»
3. В.Козуб «Охоронці долі».
4. Н.Журавльова «Соняшники»
5. Ю.Пшеничний «Композиція-2»
6. М.Журавель «Трансформація»
 

________________________________________________________________________

ПРИСВЯЧУЮ  ВАМ

Персональною виставка під такою назвою залужений художник України, лауреат мистецької премії «Київ» та імені Сергія Шишка, Петро Олександрович Зикунов нещодавно порадував шанувальників образотворчого мистецтва своєю персональною виставкою. Митець успішно продовжує досягнення найкращих представників київської живописної школи. Його талант розкрився в різноманітних жанрах пейзажі, портреті, натюрморті.
Доробкам митця притаманний  самобутній живописний стиль, із особливою стриманою палітрою. Зикунов вміє передати життєві враження образотворчою мовою з самобутньою побудовою панорамного простору. Досить подивитися на такі пейзажі з архітектурними спорудами, як «Аполоновка», «Херсонес», «Будинок Шаляпіна», «Ії величність Лавра», «Воронцовський палац».  П.Зикунов не просто передає велич самобутніх будівель, в них вирує дух історії, вікова українська культура з  вишуканими акцентами шляхетності. Твори спонукають замислитися над життям, вражають красою, виховують естетичні смаки.
Художник з особливим натхненням малює картини на яких червоною стрічкою проходить любов до рідної землі. Це краєвиди з сільськими буднями, коли пасеться худоба, зустрічають ранок птахи, зеленіє городина, чекають улову рибалки. Якщо це річки, то вода прозора, кришталева, а  велич панорамних далей зачаровує романтичним настроєм, як на картинах «Річка Случ», «Осінь», «Коні», «Сірий день», «Дорога до села».
Дивовижна срібляста палітра робить картину «Ранок у Форосі» неймовірно красивою. Мерехтіння променів ранкового сонця наповнюють полотно особливим магнетичним станом. Доречи, до величі небесного світила художник відноситься з особливою пошаною, майже поклонінням. Це відчувається у картині «На Росі», коли стомлені промені занурюються в глибокі заводі прозорої річки. Але є інший настрій в композиціях з сонцем, де живописець віртуозно передає світлотіньові градації. Прекрасним прикладом є полотно «Зима в Заремлі», де на важкому снігу, який міцно устелив землю, плетуть своє мереживо блакитні тіні.
Петро Олександрович - майстер портретного жанру. І це ще раз підтверджує його вагому професійну підготовку. Після закінчення  Республіканської художньої школи ім.Т.Шевченка, він успішно навчався в  Київському державному художньому інституті (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Його вчителями та наставниками були корифеї українського живопису К.Трохименко, А.Пламеницький, О.Сиротенко, П.Басанець.  Така досконала підготовка, помножена на талант та вимогливе відношення до творчості, втілилася в твори високого художнього рівня.
Митець особливу увагу приділяє небесам, але ви не знайдете в них таємних відголосків космосу. У художника інша мета, він прагне  створити настрій реальної величі землі з багатоплановим простором. На його полотнах небо мов оберіг землі-годувальниці. Особливе тепло відчувається в краєвидах із зображенням рідного села Заремля на Житомирщині. Зикунова приваблюють сади, ставки, околиці села з луками, дорогами, лісами, кіньми на сільських подвір’ях. Так митець дякує своїм батькам-вчителям Олександру Максимовичу та Лідії Григорівні - за подароване життя, виховання, за любов отримані в дитинстві.
На виставку завітали голова Київської організації НСХУ В.Коновал, народний художник України В.Гурін, заслужений художник України, голова секції живопису КОНСХУ І.Пилипенко, колеги по живописному цеху. Згадали відому зворушливу картину «Вчителька», яку Петро Зикунов присвятив своїй матері, прекрасні автопортрети, портрети сина, батька, дружини. Програмними з цієї серії є твори присвячені М.Гоголю «Веселка над Полтавою», портрет М.В.Подмогільного, парна композиція «Повернувсь сержант додому» та галерея портретів видатних постатей України.
Особиста відповідальність зробили Петра Зикунова надійним товаришем та вдалим керівником. Він присвятив чимало років адміністративній роботі на посаді заступника голови НСХУ. Його добре знають майже по всій Україні і як організатора виставок, і як консультанта, чи головуючого на відкриттях Всеукраїнських вернісажів.
Життєва філософія митця проста, людяна, він вміє створити радість. Зикунов гуморист по своєму характеру, його гостроумні репліки давно вже стали афоризмами.
Петру Зикунову подобаються натурні мотиви, тому він мандрує, бере участь у численних пленерів. А почалось все з далеких років, коли держава будувала БАМ. Саме там  художник знайшов друзів зі Львова, Києва, Полтави, Черкас, Житомирщини. Цей плідний період творчості художник згадує як важливу життєву школу. Вже потім були інші враження від відвідин Ельбрусу, Юрмали, Байкалу, Криму, Карпат, Седнева. Кожна поїздка завершувалася новими творами, в яких завжди вирує життя. П.Зикунов - художник настрою, в його мотивах із вечірнім чи ранковим освітленням відчувається душа романтика та мрійника. Досить подивитися на його картину «Вечір у Балаклаві» чи «Ранок у Форосі» і ви потрапляєте під магію гарного настрою та краси  самобутньої палітри. Побував митець  і закордоном - в Празі, Мюнхені, Польщі, Угорщині, Єгипті, а свої враження закарбував у красномовних полотнах. Як розповідав Петро Олександрович, що кожна поїздка мала особливий вплив на його образне світосприйняття. Сотні замальовок, етюдів зберігають дорогоцінні враження від побаченого.
Творчу стезю батька продовжують діти – донька Калерія та син Олександр. А вірна дружина Зинаїда Борисівна завжди розділить і радощі й труднощі, які випадали на шляху родини Зикунових.
Бажаємо Петру Олександровичу, який знаходиться у розквіті творчих сил, «любові до нестями» і такого натхнення, щоб  невдовзі шанувальники його живопису привітали  митця  з новою персональною виставкою.

Валентина Єфремова мистецтвознавець, заслужений працівник культури України, Лауреат мистецької премії ім.П.Білецького
 

На сайті:
1.  «Володимирський собор»
2.  «Її величність Лавра»
3.  «Зима в Заремлі»
4.  «Крим»

_______________________________________________________________________

Блага вість від київських митців

Художники - барометр важливих подій у державі. Бажаєте в цьому переконатися? Завітайте на загальну Різдвяну виставку, яка розташувалася у виставкових залах галереї «М-17».
Як зауважив керманич Київської організації Національної спілки художників Віктор Коновал, приємно бачити світлі обличчя митців, які представили свої твори з певною мажорною нотою.   
На виставці експонуються 250 художніх творів  від митців дев’яти секцій КОНСХУ. Поруч з метрами широко представлена творчість молодих митців Дар’ї Бовкун, Марії Гуйди, Тетяни Животкової, Галини Попінової, Марини Ольхової, Наталки Гладовської, які привнесли в київську школу новий сучасний подих. Особливість виставки - спадковість поколінь. Тому  приємно бачити твори  Світлани Сови, Андрія Набоки, Вадима Козика, Карелії та Олександра Зикунових, Андрія Нікітіна, Олександра Возіянова, Андрія Липовки, Богдана Репки, Марини Ольхової, Олени Постоюк та ін. Це покоління, яке не знало совкових забобонів, тоталітарних жахів, політичної диктатури, пригнічення моралі, духовності. Покоління з європейським мисленням відкрило свої молоді творчі почуття.
В Різдвяну ніч янголи принесли Благу вість про народження Сина Божого, якому волхви принесли найцінніші дари Золото, Ладан, Смірну. Це свідчило про унікальність новонародженого дитяти, його  Царський сан володаря світу і про його місію Священнослужителя. Смірна свідчила про жертовне призначення Спасителя, який мав місію спасіння людства від гріха.
Що ж приготували  творчі обранці цього святкового вернісажу? Експозиція красномовно свідчить про прагнення жити в справедливому суспільстві, будувати заможне, щасливе життя та щире єднання у  справедливій боротьбі.
Ось вона, красива, щира Україна, мальовнича своїми краєвидами, кумедна у фантастичних народних сценах народних свят, оспівана в піснях, обрядах. Романтичні пейзажі свідчать про особливий душевний стан художників, які щиро запрошують нас у подорож до Седнева, кримського узбережжя Гурзуфа, Карпатських гірських хребтів, відчути красу дніпровських далей і романтику історичних пагорбів столиці, київських храмів, старовинних вулиць.
 На виставці представлена також серія натюрмортів, які приваблюють вишуканою красою старовинного срібла,  яскравими квітами, національним колоритом рушників та красою розписної кераміки. Чарівні островки круглої скульптури прикрасили виставкові зали, а поруч витвори декоративно-ужиткового мистецтва. Але домінантою експозиції стали твори присвячені Різдвяним святам: колядує, співає, запрошує на Святвечір щира та відверта душа українського народу. Ангели віщують сонячну долю, зоря ясна благословляє на щасливе життя. Досить подивитися на твори  Олександра Ольхова, Івана Пилипенка, Володимира Пасивенка, Анатолія Постоюка, Анатолія Тартаковського, Петра Зикунова, Віктора Козика, Володимира Микитенка, Оксани Полтавець-Гуйди, Наталки Мирошниченко, Олександра Бєльського, Олександра Бєлянського, Володимира Нікітина, Галини Дюговської та освятитися прекрасним.
Слова подяки та побажання творчого натхнення учасникам виставки висловили керівники секцій Іван Пилипенко, Андрій Будник, Аліса Забой, Володимир Балибердін. Як зазначив головуючий на відкритті виставки Петро Зикунов, захід дійсно заслуговує особливого визначення та уваги. І справді, нове керівництво забезпечило прекрасний творчий старт року у провідній картинній галереї столиці, з просторими виставковими площами.
Організація широкомасштабного проекту лягла на плечі заступника голови КОНСХУ Наталки Кохаль, яка з командою зробила все можливе, щоб учасники та гості виставки відчули гостинність та максимально комфортні умови. Люди довго не розходилися бо серця розкрилися у довірливому спілкуванні. Художники відчули що про них турбуються, що вони потрібні. Отак добра справа увінчалася гарним настроєм та вдячністю…
 Єднаймося, радіймо життю на своїй Богом даній і дорогій серцю Україні.

Валентина Єфремова мистецтвознавець, заслужений працівник культури України

На сайті (фото автора):
01 Аліса Забой та скульптура «Очикування»
02 Володимир Балібердин  «Крила»
03 Володимир Микитенко «Кіт»
04 Олександр Гордієць «Коляда»
05 Людмила Мітченко «Рік синього коня»
06 Людмила Тафійчук  «Щедрий вечір, добрий вечір…»
07 Гержан Т. "Три чашi"
08 Мирошнiченко Н. "Ангели долі"

________________________________________________________________

Виставка української школи живопису

Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури заснована
18 грудня 1917 року з ініціативи передової української інтелігенції
за підтримки Центральної Ради яку очолював М. С. Грушевський.

Нині в академії  понад  900 студентів  здобувають  освіту за різними формами навчання (денне та заочне). Заклад має сучасну навчально-методичну і матеріально-технічну базу. Навчально-виховний і науково-творчий процес забезпечують п’ять факультетів, 14 кафедр, на яких працюють 22 академіки і члени-кореспонденти Академії мистецтв України та Української академії архітектури; 49 докторів наук, професорів, 37 кандидатів наук, доцентів; 59 викладачів мають почесні звання, 7 є лауреатами Національної премії України ім. Тараса Шевченка. Висока міжнародна репутація академії підтверджується і тим, що тут здобувають мистецьку освіту й іноземні громадяни. Виховання національної еліти за високими культурними і духовними стандартами  вважаються  пріоритетною стратегією Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури.
 Виставки, які влаштовуються в Національному художньому музеї України, важко здивувати глядача. Бо всі вони презентують високопрофесійних українських авторів які присвятили своє життя мистецтву. Але ця, яка нещодавно відкрилася, має особливу відзнаку. По перше - вона присвячена 95-й річниці з дня створення Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури. По друге - твори представлені з колекції Музею престижного творчого вузу України. Ми маємо унікальну можливість милуватися доробками провідних педагогів Академії за весь період існування, та раритетними зразками найкращих академічних постановок. Побачити подібну експозицію непересічному глядачеві майже неможливо.  
Як зазначив ректор НАОМА народний художник України, лауреат Національної премії ім. Т.Г.Шевченка, академік, професор, президент Національної академії мистецтв України, провідний художник сучасності Андрій Чебикін, колекція збиралася упродовж майже усього існування учбового закладу. Її основою стали твори педагогів, академічні постановки, дипломні роботи, які зберігала з фанатичною любов’ю Лідія Петрівна Рачковська (1909-1992). Особливо важким був період Великої вітчизняної війни, під час якої з ризиком для життя, вона разом з архітектором П.Костирком переховувала безцінні твори 30 -х років. І ось ми маємо унікальну можливість вдихнути красу вишуканих творів, отримати справжнє естетичне задоволення.
Відкриваючи виставку, заступник директора Музею заслужений діяч мистецтв України Ігор Ліховий підкреслив, що представлена колекція є живим літописом культурно-мистецьких подій нашої держави.
Повоєнний час був не простим, згадався лист художника І.Цюпки до І.Гончара, в якому сільський аматор просив допомоги у придбанні фарб та картону, бо на Сумщині бракувало засобів для малювання. Кому щастило, доставали матеріали у  Москві та  Петербурзі, а так  перебивалися,  хто як міг.  Малювали на фанері,  дерматині,  ґрунтували пакувальні ящики, тощо. Але на те й  талант, щоб не мовчати, душа прагнула самовираження. Ось і говорять вишуканою палітрою представлені полотна В.Костецького, І.Штільмана, О.Шовкуненка, В.Виродової- Готьє, А.Пламеницького, В.Гребенника.
Самобутня краса української землі розкривається на пейзажах С.Григор”єва, І.Ковтонюка, Л.Чічкана, В.Гуріна,  О.Басанця,  В.Чеканюка, В.Пузиркова. Хвилює почуття вишукана палітра І.Пилипенка, милує око стримана кольорова  гама  М.Гуйди, заволікають мажорні акценти А.Блудова, А.Зорка, О.Шеремета, О.Солов’я.  
Мов у райський куточок попадаєш завдяки пейзажам Т.Яблонської, яка вміла неповторно передати миттєвості природи. Хвилює почуття дивовижна прозора палітра на картинах з дівчатами, парубками  сповненими життєдайною енергетикою, духовною красою. Буквально гіпнотизують глибокими роздумами непересічні полотна К.Трохименка, І.Штільмана. Сумує душа на Чернечий горі, зображеній на полотні І.Краснова. До подорожі запрошують канівські мотиви, седнівські краєвиди, київські святині що оживають на пленерних полотнах українських митців, як своєрідний апофеоз рідній землі, яка виплекала своїх героїв і свою долю.
Виставку прикрашає вишуканий портрет артистки Б.Енні пензля О.Мурашка. Твір приваблює не тільки гармонійною кольоровою гамою, в якій тіло буквально дихає, а й композиційною побудовою, яка спрямована на розкриття характеру портретуємої. На виставці представлені й академічні постановки,  вирізняються такі твори як: «Дівчина у білому» М.Стороженка,  «Оголена» Ф.Клічка, «Актриса» І.Тихого, «Оголений натурник» В.Гуріна.  На полотні М.Ряснянського створеного  ще у 1952 році  під назвою «Українка», є напис крейдою - «Похвала Совета».  Дійсно, так і було під час семестрових виставок творчих робіт студентів. Такі оглядини мали важливе значення для учбового процесу, бо це був дорогоцінний місток між знаннями педагогів та їхніх підопічних. Згадалося, як ми, майбутні мистецтвознавці, приєднувалися до цього священнодійства. Поважна комісія заходила у майстерні, де відчувалася напруга хвилювання студентів, бо біля їхніх творів вирішувалася подальша творча доля.  Крейдою ставилися оцінки прямо на полотнах. За щастя було почути зауваження професорського складу, бо це означало, що твій твір вартий уваги….
Національна мистецька школа продовжується сучасно плеядою педагогів, які очолюють провідні факультети: образотворчого мистецтва - декан І.Кириченко, архітектури – декан А.Давидов, теорії та історії мистецтв – декан М.Русяєва; кафедри дизайну – В.Шостя, скульптури – В.Швецов, архітектури – А.Давидов, графічних мистецтв – В.Перевальський, реставрації – М.Титов, живопису - В.Гурін;  провідні майстерні  - М.Стороженко, М.Гуйда, Ф.Гуменюк. 
На гербі Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури зображений віщій птах  - Сирин. Ось воно – минуле й сучасне, своє, рідне українське помножене на глибоку філософію всесвіту, зазначив куратор виставки проректору НАОМА кандидату мистецтвознавства, доценту кафедри живопису та композиції  О.Ковальчук.
 Виставка має не тільки історичне та естетичне значення, це прекрасний артефакт на підґрунті  якого можна отримати глибоке уявлення про самобутню живописну школу українського мистецтва.

Фото на сайті:
01. Чеканюк В. "Перший сніг"
02. Яблонська Т. "Біля дитячого садка"
03. Чебикін  А. "Енергія""
04  Ряснянський М. "Українка"
05. Пузирков В. "Пейзаж"
06  Пламеницький А. "На балконі",
07  Зорко  А. "Видубичи"
08 Відкриття в Національному художньому музеї: П.Зикунов, А.Чебикін, М.Стороженко, В.Сидоренко, І.Ліхови.
09 В.Баринова-Кулеба, В.Гурін, В.Єфремова

Валентина Єфремова мистецтвознавець, заслужений працівник культури України, випускниця 1974 року
_______________________________________________________________________________________

Живу, щоб малювати

Виставка “Мальовнича Україна”, яка нещодавно відбулася в Українському фонді культури, привабила чимало прихильників живопису Миколи Шелеста. І недаремно. Микола Миколайович Шелест — відомий живописець, заслужений діяч мистецтв України та Польщі — присвятив свою виставку 200-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка. Серед творів, написаних за останні роки (а це сюжетні композиції, пейзажі, натюрморти та портрети відомих людей нашого суспільства), червоною стрічкою проходить Шевченківська тема.

— Життєдайні криниці Кобзаря для мене є особистим дороговказом, — поділився роздумами Микола Шелест, — тому тема, присвячена світочу українського народу, проходить через усі мої мистецькі надбання. Шевченківський революційний дух, прагнення змінити суспільство на краще, безмежна любов до народу та рідної землі залишається для мене вагомим підґрунтям для творчості”.
Художні твори М. Шелеста розкривають широкогранний образний світ його творчих уподобань. Кожна тема, яку обирає митець, розкривається як послідовне оповідання. Художник вводить у картини жанрові сценки, що спонукають до роздумів, спілкування. Через його твори промовляє історія українського народу.
У картинах, написаних М. Шелестом, бачимо постать великого поета як мислителя, митця, філософа, борця за вільну Україну. Досить назвати картини “Тарас Шевченко — художник”, “Тарас Шевченко і Варвара Рєпніна”, “Пророк”, де Тарас Григорович сидить на поваленій вербі й зажурено дивиться на нас. Здається, його погляд промовляє: “Борітеся — поборете”, і це мов заповіт для кожного, кому не байдужа справедлива та вільна Україна.
Микола Шелест осмислює геніальність Шевченкапророка і прагне художніми засобами розкрити головні події в житті Кобзаря.
Низку полотен митець написав у місцях, які відвідав Тарас Шевченко. У Густинському монастирі поет-художник рисує церкви, про які говорить у повісті “Музикант”, що це місце справжнє Сенкленське абатство. Тут є все: і канал, глибокий і широкий; і вал, а на валу висока кам’яна зубчаста стіна, склепи та підземелля. Картина сповнена філософських роздумів, а витримані пропорції монастиря надають особливої реальності. Живописні досягнення безумовні і за переливами сонячних променів, сповнених безліччю відтінків.
Митцю вдається передати глибоку філософську думку, образну й вишукану. Густинський монастир розташований на річці Удай і сповнений своїх таємничих історій. Будуючи композицію, художник приділяє особливу увагу небу надвечірньої пори з холодними хмарами. Ось річка покривається кригою, і дзвінкий холод відгукується у воронах, які кружляють над монастирем як ознака чергових перемін.
Твори Миколи Шелеста — високопрофесійні. Художник фахово володіє олійною технікою живопису. Особливо вдаються митцю зображення води, снігу, небесних висот, полів та луків. Картинам притаманний епічний настрій, сповнений світла, простору, замріяності. Особлива виразність досягається прозорою палітрою, з грою вишуканих відтінків, напівтонів, які збагачують живопис митця. Досить подивитися картину “День незалежності”, в якій відчувається сила духу вершниці, що летить на коні з синьо-жовтим прапором у руках. Сюжет з головною героїнею  — на тлі Дніпра, будов Києва зі стелою Магдебурзького права. Живопис М. Шелеста набирає потужної сили, впливає на настрій.
Слід назвати кілька натюрмортів, виконаних у сюрреалістичній манері з теплою кольоровою гамою. Микола Миколайович шукає складних кольорових градацій, які надають творам особливої родзинки. Його натюрморти сповнені самобутнього мелодраматичного настрою. Такими є фруктові банкети, доповнені квітами, вишуканими вазами, порцеляною, сріблом, мушлями. Незважаючи, що “натюрморт” перекладається як “мертва натура”, це не стосується Миколи Шелеста, його картини — ціле оповідання. Через призму особистої свідомості розкриваються глибокі знання митця. На полотні “Кожному своє” художник зобразив перець гіркий і солодкий, чорнобривці, три фужери з червоним вином. Облуплена стіна, покрита рушником — символом добра та щастя. Так автор прагне розповісти нам про долю людську, сповнену боротьби та перемін, материнської любові й прагнення щасливої долі.
Микола Шелест не тільки художник, а й активний громадський діяч. Він часто подорожує за кордоном, прославляючи українське мистецтво. Виважений, сповнений любові до мистецтва Микола Миколайович уболіває за долю українського народу через свої твори. Вихований на Кобзаревих заповітах, він пропагує істинну свободу та справедливе існування свого народу.

Валентина РОМЕНСЬКА (Валентина Єфремова)
 «Слово просвіти» 26 травня 2014
___________________________________________________________________________________________

"Магія творчості"

Інколи побачиш художній твір,  і враження від нього вже назавжди входить у твоє життя, спонукаючи до роздумів над прекраснім. Майже такими стали для мене творчі доробки народного художника України, лауреата літературно-мистецької премії імені Нечуя Левицького, професора Київського державного інституту декоративно прикладного мистецтва та дизайну імені М. Бойчука, Петра Петровича Печорного. Свій славетний 80-річний ювілей митець зустрічає  високопрофесійними самобутніми творами, в яких оспівана душа українського народу. Він і  сьогодні знаходиться в постійних мистецьких пошуках, збагачуючи сучасну образотворчість новими творами.          В розмай його майстерності входять різні види образотворчого мистецтва. І в кожному він розкрився як самобутній скульптор, графік, живописець, майстер кераміки. В опануванні художніх технік Печорний дійшов до усвідомленого високого професійного рівня. Про оцей потік творчого мислення свідчать доробки, сповнені нових образів та форм, які сформували саме його необарочний творчий стиль. В чому ж секрет виразності творів П. Печорного? Насамперед зміст, глибокий і водночас лаконічний, та сила художнього враження. Недаремно кажуть «стислість сестра таланту». Саме такими є твори Петра Печорного з узагальненою формою та самобутньою виразністю.  Він яскравий представник українського сучасного мистецтва, в творчості якого вдало поєдналися традиційна народна орнаментика з яскравою декоративністю та неповторною самобутністю. Тому твори Петра Петровича Печорного виконують важливу виховну функцію, спрямовуючі нас до усвідомлення українського ідентичності. Досить розглянути його козаків-мамаїв, берегинь, птахів, рибок, кентаврів, древа життя, образів народних билин тощо. Він черпає натхнення в фольклорній тематиці, літературних героях, символах та кодових знаках багатовікової української історії. Тематичні твори виконані в різних техніках кераміки сповнені глибокого змісту та позитиву. Він успішно застосовує глину, ангоби, поливи, глазурі, розпис, солі, шамот, фарфор та фаянс.
Головним настроєм творів Печорного можна означити оптимізм, рух, ствердження добра та гармонії. Послідовно він занурюється у національну тематику, шліфуючи знайдені художні образи до яскравої виразності. Художник коронує своїх бандуристів, співаків, гетьманів, літературних героїв  високоморальними рисами, створюючи гімн історії українського народу.
Якщо митець працює над Древом життя, то твір збагачується космогонічним наповненням із синтезованим мотивом вічності. Отут джерелом натхнення художника стає природа у вічному її русі. Культово- обрядові складові органічно єднаються пантеоном стародавніх символів, солярних знаків,  орнаментикою. Ідея перемоги життя над смертю надає творам філософського звучання та композиційного узагальнення. Художник закликає до активної життєвої позиції, показує перемогу добра над  злом, даруючи світу свої твори-обереги в яких співає душа людини з великої літери.
Слід відокремити багаторічні роботу митця над Шевченкініаною, яка втілилася у серію декоративних тарелів у кераміці. Саме на прикладах цих творів вдало поєднуються творчі досягнення художника і в мистецькому напрямку, і в глибині образного творчого задуму. Взявши за основу ангобний розпис, Печорний створив розкішну ілюстрацію кращих Шевченківських творів. Ми сумуємо разом з «Катериною», стверджуємося з баладами лірників, наповнюємося чистотою почуттів разом з козаками, милуємося куточками мальовничої природи українського села, освячуємося з Птахом миру.
Сила художньої виразності кожної композиції вдало розкриває українську ідентичність, народний дух, поетичність Шевченківського слова. Для посилення художньої образності Печорний використовує вишуканість та лаконічність лінійної ритміки та стриманість кольорових площин.
У творчих доробках Печорного зібрався досить переконливий сонбіом улюблених народних героїв. Міфологічна тема проходить червоного стрічкою через твори митця. Він вдало черпає з джерел історичного Трипілля дивовижні орнаментальні задумки,  в яких промовляють закодовані символи колеса всесвіту. Так стародавні символи трансформуються в сучасні теми, які набирають загально філософського значення. А  неперевершені декоративні вази - «Пісня миру» та «Калиновий цвіт», стають зразками музейної цінності.
Так поступово творча думка митця набирає потужної енергетики, монументальної виразності. Художник використовує спіралі, коло, ромб, трикутник, хрест, смуги геометричні та рослинні орнаменти. Так кожен твір набуває особливої художньої образності та декоративності, переконливої органічності та виразності.
Печорний сформувався як художник-реаліст, який викристилізував свій особливий стиль умовної образності та суто українського духу. Його твори знаходяться у багатьох музеях України. Творчість художника добре знають і закордоном,  де численні виставки прикрашали не одну виставкову галерею.
 Митець поєднує творчу роботу з педагогічною діяльністю, бо має що передати своїм вихованцям. Попередня  потужна практична робота в науково-дослідному інституті кераміки і скла надали Петру Петровичу неабиякого практичного досвіду. Кожен, хто знається на таїнствах випалювання розуміє рівень майстерності Печорного-кераміста. Як сам він каже, інколи, щоб знайти відповідне кольорове рішення, проходять роки випробувань.
Митець по праву пишається своїми учнями, які впевнено продовжують нелегку справу кераміста. Це Леонід Нагірняк, Ярослав Дереша, Олександр Яровий, Юлія Кантановська, Леся Горлова. Деякі мають уже державні нагороди, деякі, як  Іван Бабков та Ася Колесніченко викладають у художніх школах..
Художня доля Петра Печорного обумовилася у декількох об’єктивних факторах.   По - перше, слід відзначити природний хист до мистецтва, його наполегливе опанування малюнком. Як згадує сам митець,  він пам’ятає себе завжди з фарбами, олівцями, коли годинами копіював твори провідних художників з репродукцій. Провідну роль в його подальшому професійному навчанні відіграв педагог Є.Святській, який у той час викладав у Київському державному училищі декоративно-прикладного мистецтва. Після закінчення училища, П.Печорний пройшов курс навчання у Ленінградському вищому художньо-промисловому училищі ім. В.Мухіної.  Так було закладено вагоме академічне підґрунтя. Потім почалося його самостійне творче життя сповнене пошуків тем, образів, ретельного опанування мистецьких технік.
Я запитала у Петра Петровича, чи є його улюблений творчий доробок, або провідна тема у творчості? На що художник відповів, що для нього головне, це творче натхнення, а воно непередбачуване. Захоплення, як гірський потік заволікає його душу, насичує враженнями спонукує до  народження художнього образу. Тому, коли виникає ідея, пані Муза заполоняє думки, почуття  і  художній образ виникає сам по собі. Мабуть це і є творчий дар, яким благословив Господь цю дивовижну шляхетну людину сповнену потужної енергетики та любові до прекрасного.
Твори П. Печорного - чи то пастелі, або малюнки, живопис, чи художня кераміка мають глибокий підтекст, у якому промовляє потужна сила образного мислення та відвертих почуттів. Митець оспівує природу, шукає гармонію у людських відносинах і створює свої обереги на щастя, на долю. Досить розглянути композицію «Гімн природі» виконану тушшю та пером на папері, або акварельний ескіз до кераміки «Добробут», чи «Берегиню на коні» з шамоту. Так, створюючи свою неповторну ауру таємничості та шляхетності, художник спрямовує свою енергетику на формування прекрасного навколишнього середовища.
Декоративна пластика Печорного прикрашає будинки культури, редакції газет, навчальні заклади, підприємства України. Чимало творів зберігаються у музеях,  художніх галереях, приватних зібраннях України та зарубіжжя. Стосовно виставок, то починаючі з 1965 року митець постійний учасник  як Всеукраїнських, зарубіжних тематичних так і персональних. Досить назвати такі держави, як Японія, США, Канада, Англія, Польща, Австрія, Німеччина, Чехія, Монголія, Югославія, Росія. Таким чином суто український дух, культура представлених у творах Печорного, прославляють наш народ майже по всій планеті.
Ґрунтовна академічна освіта, гуманність та широта світогляду виводять Петра Печорного в коло провідних сучасних українських митців. Тож нехай пташка-доля, зображена художником в «Автопортреті» з  шамоту, зігріває його своїм теплом ще на довгі роки плідного творчого життя.

Валентина Єфремова мистецтвознавець, заслужений працівник культури України
(«Культура і життя» №38, 21 вересня 2013)

____________________________________________________________________________________________

"Метафізика часу"

Саме під такою назвою відкрилася виставка Вадима Михальчука в золотій залі Українського фонду культури. Як зазначив перший заступник голови Фонду, член кореспондент Української академії архітектури, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Міжнародної премії  ім. Г. Сковороди Дмитро Янко – це перша виставка Михальчука саме в цьому приміщенні. Але художник вже має солідну творчу біографію як живописець, науковець, педагог, фахівець галерейної справи та благодійник.
Вадим Володимирович працює доцентом кафедри мистецтвознавства та експертизи Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, кандидат мистецтвознавства, має статус мистецтвознавця- експерта й викладача мистецтвознавчих дисциплін, постійно друкується в провідних фахових виданнях столиці.
 Художник має численні обов’язки в громадських організаціях, член секції живопису Київської організації НСХУ, член Київського клубу колекціонерів, очільник наглядової ради УФК. Таким чином ми бачимо, що в свої 42 роки, Вадим Володимирович зарекомендував себе як цілеспрямована і творчо обдарована людина.
Він з дитинства захоплювався малюванням. Пройшов навчання в Київській дитячій художній школі №3, та художній студії при Київському вищому військово-морському училищі під керівництвом заслуженого художника України Івана Черниша. Саме про свого вчителя з вдячністю та теплом висловився Михальчук на відкритті своєї виставки.
Вадим Володимирович має потужну професійну освіту, після навчання в  Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, успішного закінчив Національну академію керівних кадрів культури і мистецтв.
Його діяльність відзначено численними подяками, Почесними грамотами та нагородами на рівні Київської міської адміністрації, Київської організації НСХУ, Президії УФК, Національної академії керівних кадрів культури і мистецтва. Михальчук постійно публікується в фахових виданнях з галузі мистецтва. Протягом останнього десятиліття його твори можна побачити на виставках як регіонального, так і всеукраїнського рівнях.
Із виступів фахівців на відкритті виставки, поступово розкривалося творче та життєве кредо Вадима Михальчука. Так, Народний художник України, заступник голови правління УФК Леонід Андрієвський, дав загальну характеристику представлених картин. Він умовно поділив експозицію на декілька полярних напрямків - від суто реалістичних, де домінує прекрасного живопису портрет Народного художника України, метра українського живопису Василя Гуріна, до сучасних інтерпретацій, в яких вирує відкритий колір, площинні співвідносини, лінійна побудова.  
Тональність загального настрою виставки вдало підкреслив член правління УФК, заслужений діяч мистецтв України, президент товариства «Сила духу», представник Українського фонду культури в США та Канаді Роман Лунь. Дійсно, головна характеристика автора та його торів – любов. Коли серце переповнене чистотою, вміння бачити світ красивими художніми образами - це дар любові.  А коли, через створені художні образи, автору вдається передати життєдайну енергетику іншим, це талант. Присутні відчули гостинність родини Михальчуків не тільки через влаштовану вишукану виставку, яку супроводжувала концертна програма квартету скрипалів «Ліра» та виступ піаністки, народної артистки Україні, професора Національної музичної Академії ім.П.Чайковського Світлани Глух, а й в подальшому неформальному спілкуванні.
Повернемося до виставки. Що ж привертає увагу митця? Насамперед люди, а це - вчителі, портрети його сестер, серія парних юних німф представлених в розмовному жанрі. Напівоголені фігури не дратують почуття, а навпаки, привносять хвилю інтригуючої легкості. Привертають увагу дорогі серцю кожного киянина історичні куточки Києва з храмовими дзвіницями Києво-Печерської лаври, Софії Київської. У представлених натюрмортах вимальовується творча стезя художника, який прагне знайти свій власний живописний стиль. І те, що Михальчук добре знається на стильових ознаках історії образотворчого мистецтва, не робить його копіювальником, а навпаки, свідчить про обізнаність та вагоме фахове підґрунтя.
Слід наголосити про пейзажний цикл, в якому вирує романтичний настрій,  навіяний оксамитовою осінню, або ранньою весною в ніжному мережеві першої зелені. Сонячні бліки в картині «Літо» нагадали метрів Українського живопису М. Глущенка, С.Шишка, Т.Яблонську, які вміли створити настрій через світлодайну палітру та гру світлотіньових градацій.
Як зазначив заслужений художник України Іван Черниш планетарне виховання в родині Михальчуків вплинуло на формування цільності самого Вадима, який є не тільки доброзичливою людиною, готовою прийти на допомогу в скрутну годину. Він показав себе і як фахівець спроможний покоряти нові творчі висоти.
Довго не розходилися друзі митця, яким було про що поговорити у вишуканому мистецькому середовищі, бо потрапили на справжнє свято мистецтв, як слушно зауважив заслужений художник України Петро Зикунов. У такому  творчому середовищі приємно спілкуватися та відчувати себе людиною, яка потрібна державі.
Фахову оцінку творам Михальчука висловив заслужений художник України, голова секції живопису КОНСХУ І.Пилипенко, який підкреслив, що це живопис, з перспективою на формування власного стилю та самобутнього художнього мислення.
Друг та шанувальник творчості Вадима Михальчука парапсихолог, художник С.Бутко порівняв його з Матисом, для якого лінія та колір були важливими компонентами творчих інтерпретацій. Картини написані людиною яка працює з любов’ю та неймовірно позитивною енергетикою. В.Михальчук вдало показав своє власне творче відчуття світу та право на майбутні виставки в Європі. Колекціонер І.Кавказький відзначив позитивний настрій творів Михальчука, підкреслив поглиблене рішення внутрішнього стану на портретах. Взагалі твори Вадима це світо кольору, яке впливає на настрій, а це важлива функція живопису.
Особливу подяку висловив В.Михальчук своєму науковому керівнику професору Юрію Афанасьєву, який підкреслив у свою чергу багатогранну діяльності свого учня і як педагога, науковця, художника. А розкутість в прояві композицій з умовним рішення, лише говоре про сміливі творчі пошуки Михальчука - художника.
Виставка «Метафізика часу» показала своєрідне підбиття творчих пошуків художника, здійснених протягом тривалого часу. В портретах відчувається академічна школа, пейзажі сповнені імпресіоністичного настрою, в лаконічних натюрмортах тенденція майстрів наївного жанру. Загалом представлені картини, віддзеркалюють багатогранний світ в іскрометних мінливостях швидкоплинного часу. Картини презентували самобутнього художника з власним творчим баченням та художнім смаком, сповненим шляхетності та високої культури.
 Тож побажаємо Вадиму Володимировичу переможного натхнення у пошуках нових образів та досягнення нових творчих висот.

Валентина Єфремова, мистецтвознавець, заслужений працівник культури України,  лауреат мистецької премії ім. Платона Білецького
Культура і життя №41, 11 жовтня 2013

________________________________________________________________________________________

"Через  творчість  до  істини…"

М. А. Стороженка - народний художник України (1997),
лауреат Національної премії ім.Т.Г.Шевченка (1988),
член президії Академії мистецтв України (2002),
професор кафедри живопису та композиції НАОМА, керівник майстерні монументального живопису та храмової культури НАОМА (1994).,
лауреат Міжнародних фестивалів молоді та студентів,
професор Національної академії образотворчого
мистецтва та архітектури України, педагог,
організатор і  керівник творчої майстерні монументального
живопису та храмової культури НАОМА,
народився в 1928 році  с. В’язове Конотопського району Сумської області
Його твори знаходяться в провідних музеях та галереях України та зарубіжжя. Фрески та мозаїки прикрашають храми, пансіонати. Стороженко почесний громадянин міст Вінніпег та Брандтом (Канада).
володар Золотої медалі Національної академії мистецтв,
орден князя Ярослава Мудрого У ст.; орден «За заслуги ІІІ ст.»

Кожна людина йде своїм шляхом по життю. Одна з золотих істин Біблії говорить про вузькі ворота до царства небесного. Не кожна людина їх знаходить, але у кожної є право вибору. Як це пов’язати з ім’ям народного художника України, лауреата Національної премії ім. Т.Шевченка, автором неперевершених монументальних творів, вагомих станкових картин, глибоких за своїм філософським переконанням графічних циклів Миколою Андрійовичем Стороженко? Спробуємо на запропоновану канву закомпонувати творчий та життєвий шлях митця, який відзначає своє славне 85 річчя.
Є люди, про яких можна сказати, що вони мають Боже помазання. Велика вдача бути поруч з ними та навчатися у них. Саме  таким є Микола Стороженко, творчі виміри якого стали літописом життя українського народу. Про нього можна сміливо говорити як про особистість що створила свою мистецьку школу, яка стала новаторською на педагогічній та художньо-мистецький ниві України. Микола Строженко вписав у барвистий вінок українського мистецтва самобутнє слово. Це і власна творчість у галузі станкового та монументального живопису, іконопису, і педагогічна практика, й наукові розробки, і друковані видання, й широка громадська робота. Усе  поєднане палким бажанням робити добрі справи на благо рідної держави. Він живе і мислить Україною. Бо на землі своїх козацьких пращурів сивочолої Сумщини, він відчув усі доленосні події, які пережив український народ. В портреті його матері закладена уся  терниста доля жінки, поєднана з мудрістю та безмірною добротою. Це можна зрозуміти, бо митець прагнув не тільки особистої схожості, а пішов далі до узагальнення чеснот української жінки-матері.
Щодо кількості творів художника, то їх майже не можливо з точністю зафіксувати. До свого ювілею, Микола Андрійович підготував фігуративну картину загальною площею у 30 кв.метрів. Розмова про її концепцію велася протягом останніх років, і я дізналася, що її презентація відбудеться в Національній Академії мистецтв. Тож чекаємо відкриття епохальної виставки року.
Працюючи над статтею, я переглянула основні цикли творчості  Миколи Стороженка і дух захопило від глобального його мислення ,могутнього темпераменту та відповідальності перед собою й суспільством. У цьому контексті згадалися його учні, а їх понад сотні. Чимало з них розлетілися по світу  і пропагують українське мистецтво закордоном. Деякі продовжують творчий та педагогічний шлях поруч, в майстерні монументального живопису та храмової культури в НАОМУ. «Майстерня заснована у Майстерня була заснована 1995 року, - розповів ректор НАОМА народний художник України, академік Національної академії мистецтв Андрій Чебикін. Щороку в ній визрівають нові таланти, якими наша академія пишається. Чимало з них згадують свого вчителя з пошаною та вдячністю, продовжують його творчі принципи».
«Коли мені довелося вибирати майстерню, де продовжувати своє навчання, я обрав Миколу Стороженка, і не жалкую, – поділився спогадами заслужений діяч мистецтв України Іван Пилипенко. Зараз у нас сформована команда педагогів з колишніх студентів Миколи Андрійовича, у нас немає розбіжностей в методиці викладання, що сприяє позитивному мікроклімату в колективі. Про Миколу Стороженка художника, мислителя, педагога від Бога можна писати книжки. Його постать це віддзеркалення цілої епохи українського суспільства, та й не тільки».
Микола Андрійович стверджує, що все в природі закономірно. Сьогодення розчиняється у вічності, а сучасне і минуле - це єдиного ланцюга в колообігу культури. Мабуть це  і є найбільш красномовніший стержень навчально-виховного процесу, який сформувався в його майстерні. «Ми працюємо за творчою програмою розробленій М.А.Стороженко, коли вчитель не втручається в особисту творчу індивідуальність студента. Навпаки, педагоги прикладають зусиль, щоб допомогти розкритися індивідуальним якостям кожного. Поруч з Миколою Андрійовичем можна навчатися безкінечно, він життєдайне джерело знань, мудрості, шляхетності, – розповів колишній учень майстра, провідний педагог стороженківської майстерні заслужений художник України Олесь Соловей.
Три кити лягли в основу розробки програми майстерні М.Стороженка: стилістичні  напрямки Візантії та бароко поєднані з універсальними методами сучасного українського мистецтва. В цих вимірах красномовно розкривається  творчий шлях Миколи Строженка. Досить звернутися до його програмного твору Еллади степової – України скіфської.
У розписах церкви Миколи Притиска художник озвучує переможність духу народу-борця за свою незалежність. Автор створив цілу галерею могутніх біблійних персоналій та образів геніїв світового рівня – Аристотеля, Архімеда, Коперника, Галілея, Леонардо да Вінчі, Ейнштейна, Лебедєва. Персонажі діють, стверджують, благословляють, а разом з ними промовляють цілі пласти вагомих світових  подій.
Через мозаїки з образами Григорія Сковороди, Максима Березовського, народними улюбленцями Марусі Чурай, Івана Сірка, мужнього Петра Сагайдачного, які прикрашають інтер’єри Києво- Могилянської Академії, озвучується історія українського народу.
Як що говорити про графічні серії, то в них привертає особливу увагу віртуозний малюнок художника. В його художніх образах пульсує життя, промовляють характери, клекотять почуття… Дух захоплює від загального впливу кожного твору, який живе самостійно і водночас впорядковує загальний зміст книги. Досить згадати  ілюстрації до книги П.Мирного «Серед степів», або звернутися до драматичних сонетів Івана Франка, чи серії творів присвячених великому Кобзарю. Кожна сторінка має неповторну творчу ознаку, свою змістовна сила впливу на читача.
Про живопис загалом Микола Андрійович говоре як про таємницю, вважаючи, що кольорова гама лежить у кожного всередині, що дар відчувати красу передається ще з утроби матері. Але відчути талант мало, розвивати його допомагає щоденна наполеглива праця.
Усе життя народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, академік Національної Академії мистецтв Микола Стороженко крокує до власної мети, яку можна узагальнити, як  «досягання істини  через реальне та духовне пізнання». Майже усі його головні твори - чи то монументальні, чи то станкові, наповнені свідомістю, духом Великого Кобзаря. Осягнути до кінця велич духу Шевченка майже не можливо, стверджує Микола Андрійович. Але його довговказ формує нашу національну свідомість, духовність, віру та культу: «Любіть Україну, мов неньку любіть» дійте і головне, не мовчить…
Микола Андрійович Стороженко – люблячий чоловік, у щасливому шлюбі з Раїсою Олександрівною, педагогом за фахом, дивної вроди жінкою, музою багатьох його жіночих образів. Щасливе подружжя у шлюбі майже 50 років, має сина Максима, який продовжує батьківську стезю. В родині Стороженків завжди раді гостям, готові допомогти, вислухати, дати пораду.
Життєдайна криниця Миколи Стороженка - філософа, митця, педагога, переповнена любов’ю до України, про що й свідчать численні художні виставки художника.  Твори М.Стороженка прикрашають провідні музеї Ною-Йорка, Вашингтона, Австрії, Києва, Канади стверджуючи споконвічні  цінності – віру, надію, красу.

Валентина Єфремова, мистецтвознавець, заслужений працівник культури України

Місіонер добра та сіяч духовних цінностей

«Природа дає щедро таланти тим людям, які можуть їх нести» 

                                                                           дипломат В.Огризко 

У Золотій залі Українського фонду культури відбулася непересічна подія – урочистості присвячені ювілею Анатолія Павловича Радзіховського, якого Борис Олійник назвав «людиною епохи ренесансу». Справедливість цих слів відчули присутні у привітаннях, які висловила справжня еліта України, серед яких дипломати: Володимир Огризко, Дмитро Ткач, Валерій Цибух, урядовці: Олександр Мороз, Іван Драч, Михайло Онуфрійчук, Анатолій Раханський, народні артисти України: Ніна Матвієнко, Анатолій Паламаренко, Микола Луків, Віктор Гуцал, Світлана Глух, Андрій Деміденко, Олександр Василенко, заслужені та титуловані митці, директори науково-дослідницьких інститутів, письменники, художники, земляки- черкащани, рідні та друзі ювіляра. 

Серед привітань слід відзначити Президента Національної академії наук України академіка Б.Є.Патона, Президента Національної академії медичних наук України академіка В.І.Цибалюка, ректора Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л.Шупика академіка Ю.В.Вороненка, які в своїх вітаннях відмітили великий особистий внесок Анатолія Радзіховського у розвіток вітчизняної хірургії, створення власної хірургічної школи, вражаючий науковий доробок - 48 монографій і керівництв, два 2-х томних хірургічних Атласи світового рівня. Почесну грамоту та відзнаку від Українського фонду культури за підписом Героя України, поета, громадського діяча Бориса Олійника вручив письменник О.Д.Бакуменко. Найвищу нагороду Київського православя - Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира І ст., та слова вдячності від Патріарха Київського та всієї Руси-України Філарета, оголосив проректор з наукової роботи Київської православної богословської академії протоірей отець Віталій Клос. Надзвичайний та Повноважний посол республіки Хорватії в Україні Томіслав Відошевич підкреслив вагомість діяльності Анатолія Павловича у зміцненні дружніх відносин між двома державами. 

 Земляки-тальнівчани вітали ювеляра короваєм і почесною грамотою занесеня у Книгу Пошани міста. Урочистості відбувалися на тлі художньої виставки, яка демонструвала потужну енергетику людини яка вміє передати свої почуття через художні образи. Програму творчего вечора блискуче провів Сергій Гальченко, український літературознавець, кандидат філологічних наук.

Якими ж стежками водила доля А.П.Радзіховського? Спочатку це рідна мальовнича Черкащина, де він народився у грізному 1942 році у місті Тальне, у багатодітній родині. Увага матері Катерини Кирилівни до проявів природніх талантів своїх восьмерих синів сприяла їхньому розвитку та становленню в суспільстві. А настанова батька Павла Олександровича – бути, насамперед, потрібними людям, прищепилася дітям на все життя. Мабуть тому двоє із синів стали лікарями. Лікарем є й дружина Анатолія Павловича - Лілія Олександрівна, їхній син Олександр та онук Анатолій. 

Доля привела Анатолія Павловича у медичний інститут ім.О.Богомольця, а потім практичні кроки дипломованого хірурга відбулися під патронатом відомої школи Героя України академіка О.Шалімова. Численні наукові розробки А.Радзіховського та унікальні раціоналізаторські пропозиції були спрямовані на головне – збереження здоров'я та життя людини. А.Радзіховський автор 519 наукових праць, має 52 патенти, авторські свідоцтва і встигає приймати участь у Всекраїнських, міжнародних художніх виставках, має 27 персональних! Він член Національної спілки художників України, заслужений художник України, автор понад 350 художніх творів, більше 4,5 тисяч авторських малюнків до власних книжкових видань.

 А.П.Радзіховський очолював клінику та кафедру загальної та невідкладної хірургії НМАПО імені П.Л.Шупика з 1989 по 2016 роки, нині професор кафедри. Обраний академіком Української АН, Академії інженерних наук, Міжнародної Кадрової Академії, Академії Критики Містецтва та Естетичних наук України та ряду іноземних Академій. Він доктор медичних наук, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки і, одночасно володар багатьох мистецько-літературних премій, в тому числі: "Визнання", "Золотий Орфей", та премії імені Володимира Винниченка. Нагороджений золотими медалями: "Платона", «Григорія Сковороди», "В.Глушкова", "М.Ломоносова". Вклад А.Радзіховського у вітчизняну та світову медичну науку, освіту та мистецтво відзначен багатьма нагородами серед яких: орден «За заслуги ІІІ, ІІ ст.», ордени святого князя Володимира ІІІ, ІІ та І ступенів, три ордена Архістратига Михаїла, Миколи Чудотворця, Миколи Пирогова, Михайла Ломоносова, та багато інших. Має безліч Дипломів, Почесних грамот, Відзнак. Серед яких від Президентів Азербайджану та Хорватії, Верховної ради України та Кабінету міністрів України. 

А.Радзіховський пройшов тернистий шлях як і все покоління народжене у воєнні роки, але вольовий характер, прищеплені з дитинства любов до мистецтва зробили свою плідну справу. Підтримка дружини, яка стала не тільки берегінею їхньої родини, а й знавцем мистецтва, сприяла багаторганному розвитку Радзіховського вченого, науковця, практика, художника, поета та громадського діяча. Поруч по життю були й відомі митці - народні художники України Віктор Шаталін, Анатолій Базилевіч, Микола Стороженко, Олександр Скобліков, Андрій Чебикін, Анатолій Кущ, Петро Печорний, заслужені художники Микола Шелест, Оксана Полтавець-Гуйда та ін. Довірені відносини склалися у Анатолія Павловича з головою правілння Українського фонду кульутри, поетом Борисом Олійником, який влучно сказав: «Радзіховський яскраво втілює в собі профіль нації, і якби земля рясніше родила такіх людей, як він, нам би було світліше жити в цьому розхитаному, грішному, але по-своєму прекрасному світі. Він належить до рідкісно талановитих, самовіданних і доброзичливих людей, поєднує важку й небезпечну (як у сапера) професію хірурга (видатного хірурга!) з професією художника». 

Та не обійшла доля і його літературний талант. Як на мене, Радзіховський впевнено стоїть на поетичному Майдані, ведучи прицільний вогонь по всіляких недругах України. Його публіцистика суголосна ікрометному слову Кобзаря, недаремно він з такою любов'ю ставиться до свого Великого земляка-черкащанина, теж людини «ренесансного розмаху».

  А.Радзіховський майстер історичного та ліричного пейзажу. Його картини оспівують рідну Черкащину - «Околиця села», «Вечір на Черкащині», «Перший покіс». Запрошують помилуватися історичнии Київом «Замок Річарда», «Софія Київська», «Куточок Андріївського узвозу». Окрему оду він присвячує Хорватії, доля якої на шляху виборювання незалежності так білизька гуманісту Радзіховскому. Це сталося ще з часів його служби на Північному флоті в розгар Карибської кризи, коли мир висів на волоску від термоядерної війни. А з 1994 року А.Радзіховський був обраним в Правління і призидію Ассоціації "Україна - Світ" та президентом товариства «Україна- Хорватія».

Ви не знайдете на картинах чогось триуфального, навпаки художник створює сагу життя пов'язану з місцями, куди заносила його доля. Картини сповнені особливим сприйняттям автора навколішньої краси з нотою ностальгії яке суголосне Шевченківському віршу - «... та не однаково мені, як Україну злії люди присплять, лукаві...». Художник запрошує до Андріївської церкви, вклонитися Софії Київській, відчути дзвін Михайлівського Золотоверхого собору. 

Приваблює також серія портретів друзів з відкритими обличчами, світлими поглядами в яких вирує благородство, найгуманіші риси людей, які вміють цінувати життя. В центрі експозиції портрет батьків, як дань синовної любові та вдячності за життя і виховання. Недаремно у своєму співі Н.Матвієнко віддавала уклін та пошану матері, а А.Паламаренко прочитав вірш-баладу ювіляра «Святая матінка моя» в якому пронизливо звучить туга багатостраждального українського народу «зомбованого на працю».

Академік Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Михайло Криволапов назвав творчий шлях ювіляра «видатним явищем нашого часу». Дійсно, художні твори А.Радзіховського вирізняються самобутньою манерою письма, де вирує світло, прозора кольорова гама, що свідчить про його природне творче обдарування.  Художник вміє побудувати завершену композицію, розставити акценти які впливають на виразність картини, що підтверджують серії творів: «Карпати», «Моя Черкащина», «Київські етюди». 

На ювілейному вечорі презентували книгу-альбом А.Радзіховського «Спалах болю» в якому пульсує серце автора стурбованого трагичним сьогоденням рідної України. Досить зануритися у вірш «Доля України» де автор простежує історію своєї багатостражденної держави і закликає щоб люди єдналися «... від Сходу до Заходу, задля тебе, Україно, й козацького роду». У своїй поезії Aнатолій Павлович мріє щоб «...множилось добро: в коморах сало й мед.  Янтарні балики, і віна, і наливки. Віддячували їм стоколосом густим. Освячені теплом їх рук веселі нивки». Згадує Трипільську давнину, Орду що запрягала у рабство наш народ, Запорізьку Січ і Кобзаря, війну в Европі, сталінський терор і знову повертається до батьківської хати, щоб рідний народ здолав усіх і жив у славі! Його хвилює Київ златоглавий, і синь Дніпра, і страсті Мельпомени... 

У цілому в книзі міцним ланцюжком поєдналися поезія, графіка та живопис талановитої людини з великої літери, яка вміє відсіяти плевели від істинного зерна і чесно слугувати своєму народу. В кожному кроці яскравої біографії А.П.Радзіховського відчувається безмежна любов до прекрасного, носієм якої і є сам ювіляр.